Головна

Історії з життя

“Ти не розумієш свого щастя. Інші в Бога просять такого, а ти носом вернеш” – так мені каже сусідка попиваючи каву на кухні. Для неї все просто – є чорне і біле, її діти далеко, то й судить як людина що не в “темі”
Історії з життя 0
“Ти не розумієш свого щастя. Інші в Бога просять такого, а ти носом вернеш” – так мені каже сусідка попиваючи каву на кухні. Для неї все просто –
Всі ці роки свекруха те й робила, що нагадувала мені, що я їй винна за сина, наче вона дала мені щось в оренду. А я загубила і тепер маю віддати: доглядом, своїм часом
Історії з життя 0
.Я була тоді така пригнічена, що все виконувала, десять років свого життя на неї витратила, скільки вона з мене випила соків і все намарно! Тепер, бачте, вирішила все
На Остапа я натрапила, коли вчергове прийшла в ресторан доказати самій собі, що я ще жінка-ягідка і ще мій чоловік буде лікті за мною кусати. Проте, на ранок я мала хіба присохлий язик і туман в голові
Історії з життя 0
А от Остап тоді так мені підвернувся під руку, що я зрозуміла – от моє щастячко, от! Знайшла!!! – Господи, та як таку жінку можна було покинути, –
Недовго роздумуючи, під час побачення Ліда почала втілювати Євину пораду: – Уявляєш, на днях зустріла колишнього однокурсника з коледжу. Він був моїм першим коханням. Ми поспілкувалися, й мені на мить здалося, що між нами не було цих п’ятьох років розлуки. – Якщо так, то не заважатиму тобі більше. Хай щастить. Ліда, вмить отямившись від такої блискавичної реакції Анатолія, хотіла сказати, що він не так все зрозумів, але вони вже наблизились до під’їзду, хлопець чмокнув її в щоку: – Прощай
Історії з життя 0
Мене завжди дивували люди, які не живуть своїм розумом, а постійно питають поради. Звичайно, радитися й радити, як то кажуть, можна, але обережно. Ще й народна мудрість учить:
«Мамо, а коли ти вже нам гроші будеш висилати? Мені вдіти нічого і дороге все. Ми ж замовляємо страви, бо ніхто не хоче готувати», – ось такі приблизно повідомлення мені лунали чи не в перший місяць мого перебування за кордоном.
Історії з життя 0
Кажу щиро, що я вкотре махнула на себе рукою і їхала лише для того аби підтримати родину. Але на відстані все так чітко бачиться і мені аж волосся
Спочатку донька вирішила переїхати до мене, щоб підтримати після того, як не стало мого чоловіка. За донькою несподівано переїхав її чоловік і двоє дітей, тому я мусила переїхати з нашої з Петром спальні в комірчину, де колись був різний мотлох, а тепер поміщався диван.
Історії з життя 0
Далі я перестала відвідувати зал аби подивитися телевізор. – Мамо, Сергій з роботи хоче відпочити, а тут ви зі своїми серіалами. Ось вам телевізор маленький, будете дивитися. Далі
Я вже сама не знаю чи стою на правді. Бо так мені син з невісткою голову закрутили, що край. Але я не хочу їм квартиру віддавати! Може й правильно віддати дітям двокімнатну квартиру, а самій перейти в стару, але я не хочу, а як згадаю, що я пережила заради нової квартири, то категорично проти такого обміну
Історії з життя 0
Мені зараз шістдесят три роки і я побула щасливою лише кілька років, коли купила собі квартиру і робила в ній ремонт. Напевно, так не гоже казати, бо й
Треба було мені язика міцно за зубами тримати і ні слова нікому не казати. Та я ж щира душа, візьми і висповідайся дітям. То ж ти, Галино, життя прожила, хіба не знала чим поверне? Та де ти такого чекатимеш від рідних дітей?
Історії з життя 0
Треба було мені язика міцно за зубами тримати і ні слова нікому не казати. Та я ж щира душа, візьми і висповідайся дітям. То ж ти, Галино, життя
Треба було бачити очі мого чоловіка, коли я сказала, що не дозволю йому у нашу квартиру привезти його маму. Стоїть і очима кліпає, відкриває рота, а слів немає. Зрештою видав: “Так то ж мама моя. Ти моя дружина, ми сім’я”. Ага – сім’я. От тільки хай Анна Петрівна тепер шукає тих, кого вона всі ці роки “сім’єю” називала
Історії з життя 0
Треба було бачити очі мого чоловіка, коли я сказала, що не дозволю йому у нашу квартиру привезти його маму. Стоїть і очима кліпає, відкриває рота, а слів немає.
В мене таке вперше в життів було, щоб і руку мені цілували, квіти дарували, а мені, на хвилиночку, вже п’ятдесят один!
Історії з життя 0
За плечами лише невдалий шлюб, двоє невдячних дітей, а попереду безрадісна старість. А тут такий справжній чоловік, галантний кавалер, щирий друг, уважний слухач і нічого, що він старший

You cannot copy content of this page