З чистого аркуша, кажеш? – поволі сказала я, – А немає у мене тих аркушів більше для тебе. Ти їх усі колись зім’яв забруднив і викинув. Син у нього, виявляється є? Татко йому потрібен? А ти спитав, чи можеш стати для нього татком після всього? Ми попрощатись прийшли. Ти з нами давно попрощався, а ми все якось не могли. Тепер наша черга. Так дивно, що це відбувається у тій же установі, де ти мене колись залишив, чи не так
У моєму житті до певного часу все було добре. Я на відмінно закінчила школу
Пелюшки, пляшечки, садочки і батьківські збори, оце щастя? – поглянула на Полю зверхньо, – Я краще у санаторій поїду, або в Грузію злітаю. А ти була десь далі ніж з дитячою коляскою в парку. Ніжилась на пісочку під сонечком тропіків? Тоді скажи мені, як ти можеш мене повчати?
Все своє життя я думала тільки про себе і жила для себе. Мені подобалося,
Я йду, – сказав він якось так просто і буденно, – Думаю, причин пояснювати не потрібно, ти все сама прекрасно розумієш? Не знаю чи повинен навіть вибачення просити. Тут моєї вини немає
Ми з чоловіком прожили у шлюбі 11 років. І все в нас було добре,
Віктор поставив слухавку так швидко, що Олена оторопіла. Застигла з відкритим ротом, подумала: «І це все? Ніякого співчуття? Міг би хоч заспокоїти»
Минулий Новий Рік Олена згадуватиме ще довго. Відрядження затяглося, довелося здати квитки та залишатися
Сашуню, згідно древніх вчень не можна їсти їжу на другий день – це вже не їжа. Те, що хочеш з’їсти завтра – треба готувати завтра
Олександра стояла перед вітриною і думала, що їй сьогодні приготувати на вечерю, на сніданок
Всі дивувалися, чому Жанна так вчепилася в цього хлопчину. Інша б на її місці давно знайшла б хорошого хлопця і вийшла заміж, а ця ні. Каже «Я маю йому допомогти, бо всі від нього відвернулися». Та ще б не відвернулися!
Жанна в свої двадцять шукала сенс життя. Всі навколо були або далекі, або далекі.
Господарем у чужому домі він так і не став, жив за розкладом, шкарпетки не розкидав, сам мив за собою посуд. Одного разу залишив брудну чашку, за що його добряче висповідали
До Миколи прийшла криза середнього віку. За декілька років до свого п’ятдесятиріччя він пішов
— А ви моя мама? – почула одного разу крізь морок буття, – Ви моя мама? – повторив дитячий голос з такою надією в голосі, що сльози самі покотились щоками
Підійде, послухає чи дихаю. Малесенькими рученятками натягне ковдру вище і постарається зручніше вмостити мою
Ганна категорично відмовилася нести відповідальність за дівчинку, а свекруха сильно надувшись, пішла, грюкнувши дверима. Але через два дні знову прийшла, як ні в чому не бувало і сказала: — Олеже, я вирішила, що поїду разом з вами
Швидкий поїзд віз Ганну на південь, до теплого моря. Насолоджуючись тишею та спокоєм, вона
Я ні слову не повірила. Не таким був мій син і крапка. Тому наступного дня прийшла якраз перед тим, як він з роботи повернувся. Заходить він у дім і знімає черевики прямо перед порогом. Не вбік не відставив, ні хоч протер з вулиці. Верхній одяг на вішак повісив, а все інше як було у кімнаті на крісло кинув. На кухні каву собі робив, то і заварку і чайну ложку і чайник все на столі залишив. Поїв і посуд на столі доповнив картину
Коли з’явився син, ми були на сьомому небі від щастя. Ми балували малюка, купували

You cannot copy content of this page