fbpx
Я не збираюсь свій дім продавати на догоду вам, – вкотре говорю свекрусі. – Не розумієте, я ще раз поясню: ця квартира моя. Ми з чоловіком наразі збираємо на спільну. Свого я продавати, бо вам так хочеться, не буду і крапка
Ми із чоловіком уже три роки разом. Живемо в квартирі, яка належала мені ще
У батьків чоловіка власне невеличке фермерське господарство. Працюють вони багато, дуже і дуже багато. А я юрист і побудувала прекрасну кар’єру. В останній наш візит батьки між іншим нам пропозицію зробили. Я лиш посміхнулась, а чоловік, схоже, сприйняв усе надто серйозно
Я працюю з першого курсу універу. Обрала для себе професію юриста я ще в
З сестрою мала дуже теплі відносини аж до останньої її витівки. Вірніше не так! До того, як я на цю саму витівку відреагувала
Я зараз у декреті, п’ять місяців тому дитинка з’явилась. Ми з чоловіком живемо непогано
Павлик не витримав, і спитав у матері: «Мамо, навіщо ти копирсалася в наших речах?» Дарина Сергіївна відповіла: «А мені було цікаво, що твоя Людмила собі купує, а мені не показує?»
Людмила вже майже рік жила в будинку свекрухи. Молодятам було відведено кімнату у двокімнатній
Жанна обходила осіннє листя здригаючись від думки, що в ньому можна лежати. Якби всі ті люди, які так щасливо позують в цій купі бачили, скільки разів туди бігають песики. А вона бачить, бо працює тут в парку в псячій будці баристою
Не в буквальному розумінні «псячій», звичайно, просто такій маленькій, що видно лиш обличчя клієнтів
– Олюся, тут така справа, – не знала як підготувати подругу, – Мені чоловік сказав, що я гарна. – Не пив?, – теж насторожилася Оля
Неочікуваний комплімент. – Яка ти сьогодні гарна – від слів чоловіка у Галини задзвеніли
Два тижні Лариса в лікарню ходила, допомагала знайді на ноги підвестися, годувала його ситно — на тамтешній каші не скоро видужаєш. Чоловік той одужав, Ларисі за все подякував і додому поїхав
Лариса мало того, що красунею не була, та ще й спроби двох відчайдушних чоловіків
Весілля пішло на нанівець, бо ті три порожні конверти пекли маму молодої і майоріли перед очима білими чистими стягами. Вона взнає хто
Весілля співало й танцювало, як то кажуть, риба з раком, а от мама молодої
Відвикла Віра від села, забула, що не було тоді ні своїх кімнат, ні свого простору, ні свого місця. Тулилися, призвичаювалися і терпіли. Були таки близькі і рідні
Спогади не будуть Спогадами, бо вже бачила реальність. – Як ми тут всі поміщалися?
Що, мама знову забула хліб купити? — Запитувала продавщиця тітка Катерина, яка завжди фарбувала губи коричневою помадою, через що Мишкові здавалося, що вона щойно їла шоколад
Грона горобини горіли червоним полум’ям на ще зелених гілках дерева. Сонце, золотими відблисками, віддзеркалювалося

You cannot copy content of this page