– Інша за щастя такого чоловіка, як я матиме. Не роби дурниць, Марино, потім сама жалітимеш. Даю тобі останній шанс, або погоджуєшся на мої умови, або розлучаємось і ти залишаєшся геть одна без мене
З дитинства я завжди намагалася мати свою копійку. Частину грошей, які давала мама мені в школу відкладала, а потім робила їй приємні подарунки на свята. Навіть вступивши до
— Мамо ти уже жінка не молода і ми розуміємо до чого все йде. Розпорядись чітко своїм майном, аби ми оце не бігали до тебе даремно. Нащо нам потім на суди витрачатись, краще наймемо спеціаліста і усе твоє майно опишемо і грамотно складемо заповіт
Мені 60 років, я пенсіонерка. У мене є дорослий прекрасний син. Він у мене дуже чуйний і турботливий хлопчик: завжди допомагає мені, піклується, підтримує. Тільки ось недавно він
— Он Бог, а он – поріг! – з металом у голосі сказала Оксана, ошелешеній жінці – Не бути нам родиною. Не дивіться на мене навіть. Речі зібрали і прощайте. А ти куди, – гримнула на доньку, яка похапцем за нареченим одягатись почала, – Ти тут залишаєшся. Це ж його батько, – тицьнула у бік очманілого від усього, що відбувається Ігоря, – Це ж їх родина нас тоді, тієї ночі… Вони з ним в машині були, коли твого тата не стало
— Он Бог, а он – поріг! – з металом у голосі сказала Оксана, ошелешеній жінці – Не бути нам родиною. Не дивіться на мене навіть. Речі зібрали
З Оленкою чоловік третій день розмовляти не хоче. Образився бачте! А дівчині і смішно і ні. Причина їхнього непорозуміння – шкарпетки. От хто б сказав, що аж до такого дійде?
Заміж я вийшла 5 років тому. Чоловік мій – людина чудова. Невеликий, але перспективний бізнес, приємна зовнішність, поступливий характер. З таким і в люди не соромно вийти, і
Звичайно, в телефон я залізла невипадково. Підозрювала недобре, бачила як він змінився. Звичайно ж здогадувалась, що саме там побачу, але коли очі натрапили на те, що шукали, аж ноги підкосились
Ніколи не думала, що доведеться зіткнутися з такою ситуацією. Звичайно, я читала історії про коханок і в житті бачила, як колись порядні сім’янини в якийсь момент йдуть із
Я одружений багато років, і у мене, звичайно ж, є теща! Так ось моя – просто унікальна жінка! Про таких панянок навіть анекдоти не складають, куди там, адже те, що закидає і інколи вимочує моя у жодні рамки просто
Я одружений багато років, і у мене, звичайно ж, є теща! Так ось моя – просто унікальна жінка! Як би вам сказати, справа в тому, що вона любить
— Ну, ти й вигадала. Тобто донька твоя, то дитина, а сини так – самі якось розберуться? – не стерпів Олександр, – Вони як підростуть і зрозуміють, що ти оце наробила ніколи в житті нам не пробачать і сестру свою любити не будуть
Ситуація наступна: чоловікові дісталася в спадок квартира від тітки, маленька, але майже в центрі нашого міста. У нас троє дітей, старшій дочці 19, вона вчиться в інституті, двоє
Сніг йшов всю ніч і навряд чи збирався припиняти свій чарівний політ. Стежинка, яку протоптали люди до дороги була ледве помітна. Ольга підняла комір, натягнула глибше шапку і мало не наступила на щось під ногами. Нахилившись, вона підняла за комір хлопчика років чотирьох, струснула і здивовано запитала, що ж він тут робить
Вставати не хотілося, але … За давньою звичкою Ольга скинула з себе ковдру, перекинулася на живіт і, взявшись руками за передню спинку ліжка і, звиваючись усім тілом, поповзла
Вона і раніше не подобалася моєму чоловікові, а тепер і поготів. А мені завжди говорив, що таких подруг не повинно бути поруч, але я не слухала. Не знаю, як я могла так довго бути настільки сліпою, але те, як вони привітали нас зі святами очі відкрило одразу
Вона і раніше не подобалася моєму чоловікові, а тепер і поготів. А мені завжди говорив, що таких подруг не повинно бути поруч, але я не слухала. З Катею
– Був би живий татусь, – сльозами дівчина вистеляла дорогу до свого бажання, – він би мене видав заміж, як годиться. А я хочу і біле плаття, і фотосесію, і машини, і гостей! У мого нареченого батьки тільки за, останнє слово за тобою, мамо. Ну невже ж так важко кредит узяти, якщо ти про моє майбутнє заздалегідь думати не хотіла?
– Ніколи я в чудеса особливо не вірила, – каже Валентина, – та й за 45 років життя мені жодного разу не діставалося нічого, щоб не було оплачено.

You cannot copy content of this page