anna
Коли я виходила заміж, то як багато молодих жінок, йшла під вінець з надією на щасливе майбутнє. Мій кавалер мене кохав, весілля було казковим, здавалось, життя буде прекрасним.
Коли із Василем прощатись діти з’їхались, то до мене ніхто й не заговорив. А дивились на мене так, ніби у тому, що Василь мій більше і не встане,
Ну, звісно ж я раділа тому, що зовиця при надії. Все ж то радісна подія, тим паче, Галина вже давно чекала лелеку, а та все стороною і стороною.
Мені невістка каже, що я стала причиною того, що їхній із сином шлюб розпався. Мовляв, я повинна була би мовчати і ні слова не сказати про те, що
“Коня кують, а жаба й собі лапу суне” – ніби як у порожнечу сказала мама з невдоволеним обличчям. “Чого тобі, Нелю? Не бачиш, ми сукню Настусі приміряємо”. Дівчинка
“А навіщо ти гостей кликала?” – запитала Алла, як тільки поріг переступила, “Могли спокійно посидіти, без усього цього”. Зайшовши у кімнату вона без привітань почала рухати гостей, аби
Ну, що тут скажеш? Життя таке життя. Хто б міг подумати, що колись я буду сидіти тут, в цьому старому кріслі, і дивлячись на онучат, які бавляться так
Того дня Ірма Валеріївна до нас завітала із радісною новиною. Такий настрій був у неї чи не вперше за три роки, відколи не стало свекра. Ми дуже зраділи
Мені з самого початку ота ідея здалась дивною. Та й ще й свекруха ходить, як гріх за душею: “Забирай, та забирай, воно мені не треба”. То вже не
Мама залишила нас і поїхала на заробітки. Ну, але це вона нам сказала так, аби ми її відпустили, а насправді вона мала геть інші плани на своє життя.