nat
— Ну чого ти така вперта? І не кажи, що вдалася в мене. Це ж не наша, Жабських, риса, — часто сердиться на мене мама. Останній привід для
Білопінно цвітуть вишні. Ще вчора вони сором’язливо розкривали пелюстки, а сьогодні просто заполонили цвітом! Гнуть свої пишні віти стрункі наречені, ніби тонкою фатою вимереженою з інею покриті, кланяються
Любов Василівна зі сльозами на очах корпіла над своїми цифрами. Колеги лише перезиркуються поміж собою, не знаючи, як її втішити. Скільки не намагаються заспокоїти, та все марно. Воно
Такого велелюдного прощання у Вільхівці ще не бачили. Колишнього керівника найбільшого підприємства, сільгоспхімії, не стало раптово. Односельці навіть як слід не встигли обсмоктати новину, що він вернувся до
Надзвичайно теплою видалась осінь. Листя вигравало жовтогарячими барвами під дотиками щедрого сонячного проміння і шепотіло якісь незбагненні розповіді про життя, про кохання, торкаючись потаємних струн душі. Уляна примостилась
Купую помідори на ринку київської Лук’янівки, а навпроти сидить сільська бабуся — сухі трави продає. Худенька, чепурна і така затишна-затишна. Як із мого дитинства. …ТОДІ, в 1970-х роках,
– Ти чуєш, чи позакладало? – сердито гукнула Олена чоловікові. – Та чую-чую! Чого репетуєш? – Сашко відмахнувся від неї, немов від надокучливої мухи. – Тихше будь. Наші
То не добре, коли людина себе недооцінює, але й коли перевищує самооцінку, теж не є нормальним і до добра не призводить. Як от Наталя. Гарненька, мила від роду,
— Лесю, привіт! — звернулася до мене на вулиці повновида білявка. Я розгублено вдивлялася в її обличчя, намагаючись упізнати. — Невже я так змінилася? — наступала жінка. Щось
Суботній ранок. В густому тумані де-не-де блимає світло в сільських хатах. Чути, як по дорозі йдуть люди. В основному, жінки, перекидаються словом-другим. Дехто лається. – Просила, як чоловіка,