Я прийшла до неї, бо більше не було до кого, а вона вже знала наперед про що я буду просити
Я прийшла до неї, бо більше не було до кого, а вона вже знала наперед про що я буду просити і почала: – Наталочко, картопля геть не вродила,
Донька казала, що ніколи не піде моїм шляхом і все життя мені тикала нашою хатою, мовляв, люди, які таку хату будували не мали й крихти розуму
– Для чого ви її будували, якщо ні опалити, ні жити в ній неможливо? Взимку холодно, а влітку – спека? Коли я їй щось в житті радила, то
Я не знаю за що вона зі мною так зробила: роки дружби, все перекреслила своїм вчинком. А знаєте, яке виправдання: «Ти багатого життя захотіла, от я в тебе й трохи позичила». Боже, ми колись одну заварку з нею ділили, картоплю в мундирах на двох ділили, бо їй з села передавали картоплю, а я купувала в магазині морську капустку і так було
Ми з Славкою заселилися майже одночасно в новий будинок, обоє одного віку і одної долі, як виявилося. Я розлучена з двома дітьми, а у неї син, якого вона
Тепер я вже в голову чухаюся – навіщо мені було те все, я навіть в церкву не ходжу, а тут мама хресна. Я ж нічого тоді не знала про ті традиції, а тепер от дізналася, хто я для своєї подруги і на тому дякую.
Світлану я знала ще з університету, весела і запальна, завжди хотіла бути всюди перша, от і заміж вискочила перша серед нас усіх і ще й такого собі кавалера
Довгі роки я була певна, що Федір зруйнував моє життя. Я то просила в Бога його вернути, то ніколи його більше не зустрічати на своєму шляху. Скільки довгих днів і ночей я витратила на думки про нього, все питала себе – чому ж так сталося?
Я тоді була юна і гарна, як і всі юні, бігала на танці та прагнула кохання і багато мені не треба було в кавалерові – щоб очі карі
Не те, щоб я думала йти від чоловіка, тим більше стільки років прожили разом та й пенсія вже на носі. Але після його ювілею, я лише утвердилася в думці, що нічого не зміниться. Ніколи нічого не зміниться, тому й так вчинила
Ви ж знаєте про людей «старої закалки»? Думаю, що це ті люди, які на всі ваші спроби розповісти, як вам важко, які ви виснажені чи втомлені, одразу ж
Вже ми мали з Сашею з’їжджатися, бо зналися й по роботі, та й уже разом більше пів року, наче є основа для міцної родини. Аж тут вияснилося, що я меркантильна. Так-так, не знав цього Сашко, та й я сама не знала, що я така. А все от через що
Мені сорок два роки, маю доньку, які вісімнадцять років, Аліночку, вона цього року вступає у виш, тому витрати на неї виросли в рази. Я ростила її сама, так
Якщо чесно, то не знаю, що на мене найшло, бо салат на голові в любого чоловіка, то було занадто навіть на його слова. Я ж все наше спільне життя була поміркованою жінкою, невже цифра п’ятдесят робить такі дива?
Цій події передувала передісторія, як і буває, та жаринка, з якої потім роздмухалося те полум’я. Отож, напередодні свого свята, яке я сама собі влаштовувала: замовляла ресторан, складала меню,
Мені зараз п’ятдесят, і я з упевненістю можу сказати, що знаю, чого хочу від життя. Але ще кілька років тому я думала інакше
Життя часом підкидає нам несподівані випробування, і часто лише від нас залежить, як ми їх подолаємо. Моя історія — про те, як важливо вчасно зупинитися, розгледіти красу навколо
Дідусь мене не любив, не любив мою маму і я не чула аби він добре слово казав бабусі. Я була певна, що ніколи не буду з ним жити, бо такої нечуйної людини годі було й знайти.
Це вже мені мама переказувала, як вона від нього вирішила переїхати жити в інше місто. – Дідусь твій нікого не любив, але ще більше він не любив, коли

You cannot copy content of this page