nat

Донька мене запросила в кафе аби познайомити з нареченим. Йти мені не дуже хотілося, бо душа моя була не на місці, але ж для Христі це така подія,

«Де ж я гроші діваю», – була першою думка, а іншою пішла та, що треба вже й економити, бо зарплата он як скаче, вірніше ниряє, треба відкладати… А

«Я ж на секунду вийшла на вулицю розвісити одяг, а вона десь ті ножиці вимацала і вже мені буде від невістки», – я розказувала кумі про те, що

– Марійко, та я чоловік твій, Павло! – Вибачте, але мій чоловік вже десять років на цвинтарі, а ви хто? – Що ти плетеш? Павло я, я тут

Коли я познайомилася зі своїм чоловіком, я була мрійливою і романтичною дівчиною. Якщо він не дарував мені квітів протягом місяця, я починала сумніватися: «Чи не охололо його кохання

І вже мені це так набридло чути, що я стала й собі пригадувати чи хтось, окрім вчителів, відзначав мій розум? Справа не в моїй геніальності, а в тому,

– Ти вибираєш квартиру, а не мене?, – казав він мені, хоч я вибирала нашу родину і я думаю, що він це чудово розумів. Ситуація була для мене

То було давно, мені тоді було сорок п’ять років і я була ображена на весь світ. Ще б пак – тільки знайшла хорошого чоловіка і на тобі, готуйся,

– Циц! Я так глянула на чоловіка, що він все зрозумів. Бог дав мені ще один шанс і як я не скористаюся ним, то грош мені ціна. Як

Останнім часом я часто задумуюсь над темою добра. Скрізь навколо — у соціальних мережах, розмовах з друзями, навіть у випадкових фразах на вулиці — чую заклики: «Будьмо добрішими»,