nat
Коли вони тільки зустрічалися, то вони були зелені з сірими вкрапленнями, потім ставали золотистими, а пізніше світло-карими. Це відбувалося залежно від пори року чи часу доби і Ярослав
Микола вів себе так, наче ми йому заважаємо жити, дихати, їсти, думати, мріяти. Наче пес відганяв від кістки усіх навколо, бо йому хотілося на дивані лежати, пиріжки мої
І попався мені такий хороший співрозмовник, що просто чудо, наче ми з ним в одному дворі виросли і на потічку жаб ловили, і мухомори збирали, і равликів через
Наш з Матвієм будинок стояв наче на горбі, окремо, до ближчих сусідів йти хвилин десять, але як ми були разом, то мені не хотілося ні з ким спілкуватися,
– Лідочко, я ж тебе любила. А ти ж іще молода, хто знає, як доля повернеться, а жінці щастя хочеться. От і я щастя шукала. – Щось надто
А я просто реально не розуміла, що ж я робила не так? Я ніколи не скандалила з чоловіком, не казала аби він бавився з дитиною, навпаки. Старалася робити
Я сина сама виховувала і старалася на всьому економити. Проте, у мене завжди була зачіска і акуратний одяг, у сина все, що необхідно і навіть умудрялася путівку дістати.
Мій син мав велике майбутнє в столиці, але полюбив якусь Галю з Підволочийського району і все. – Сину, тебе там чекають лише злидні, а тут з твоїм талантом
Зустрічалася я з Владиславом зі школи, як на випускному обійнялися, то вже й зрозуміли, що не розлучимося ніколи. Звичайно, що й мої батьки спочатку не ставилися до цього
Іван вчився теж майже на лікаря – на ветеринара і планував вернутися в своє село, щоб там працювати на фермі, бо вдома його чекала мати. Батько запросив його