nat

У свої п’ятдесят два я звикла до того, що лиш «маю»: маю допомагати, маю заробляти, маю віддавати. І нічого не чекати навзаєм, бо це мій обов’язок. Хто як

Раптом для себе з’ясувала, що чоловік у мене дуже дволичний. Поки ми в ямі сиділи, допомога батьків була потрібна, так у нього від усмішки ледь щоки не тріскали.

Ми прожили із колишнім чоловіком разом 6 років. І я навіть не розуміла, який він марнотратник. Зараз мої рахунки за комуналку навіть не вдвічі, а втричі менші, ніж

Наша донька Аліна, близько року тому, вийшла заміж за однокласника Артема. Мабуть, хлопець вирішив, що знайшов «тепле» містечко, оскільки ми маємо невеликий, але стабільний бізнес. Річ у тім,

За моє жито, ще мене й бито. Отак і про мене – за мою доброту я тепер маю купу недоброзичливців. Наше село далеко від траси, тому добиратися до

– Здалеку ви молодше виглядаєте… Цей юний хлопчисько в військовій формі дивиться на мене з таким подивом, що мені аж смішно. – Навіть не знаю, чи казати тобі,

Моя мама намагається вдавати, що роки не владні над нею, і їй так само двадцять років. От мені, її донці, тридцять, а мамі двадцять. Це відбивається на всьому:

Марта Василівна ходила своїм величезним садом в оточенні двох улюблених собак породи коллі – Цезаря і Барона. Вона йшла граційно і попутники дуже їй пасували. Виглядали всі троє

Я знала Василину, дуже спокійна дівчина була, не чула аби вона отак перед кимось рота роззявила та обмовляла. Звичайно, що Ганю теж можна зрозуміти – стільки років живе