«Навіщо ти з нею привіталася?, – вхопила мене мама за руку, – Після того, що вона тобі зробила? Та я її знати не хочу»
– Мамо, я привіталася, бо щаслива і забула їй те все. – Та як таке можна забути? Та я на другий бік переходжу, як її бачу. Ще й
Чоловік недавно приходив, хоче назад, каже, що не може з тією жінкою жити
«А що ти хотіла?, – казала мені моя мама, – Слабого ніхто не любить». Я розуміла, що не любить, але ж не так, що поки я проходила всі
Сестра встала, почервоніла: «От яка ти, отже, відмовляєш? Показуєш, що житло не мого брата, а твоє? На це натякаєш?
Одній молодій жінці дуже хотілося тиші, такої, щоб у вухах дзвеніло. Заплющить очі і уявляє, що відпочиває на самоті. А поки що не до спокою, бо ж рідня
Десь через рік я почала помічати, що Василь став пізніше приходити з роботи
Чому доля так до мене повернулася, адже я хотіла лише жіночого щастя. Невже, це така рідкість, що й марно старатися його знайти і треба все життя нидіти з
Скільки б вам не торочили «Полюби себе», але це неможливо, я ще раз повторю, неможливо, зробити там, де вас не люблять, не цінують і не поважають. Закарбуйте це собі на носі, а моя історія тільки підтвердила це.
Я була заміжня поважна жінка з двома дітьми, чоловік один працював, а я доглядала за дітьми, поки вони були малі, а далі вже мене ніхто й на роботу
Мама й тато так старалися, а та не рада ні хутряній шапці, ні вовчій шубі, ні вафельним рушникам
Чи часто ви чуєте від батьків фразу: «Якби я таке мав колись в твоєму віці, то я б був/була найщасливіша людина на світі»? А далі йшла розповідь, як
– Він тобі квартиру лишив, а сам у мене живе. Ти трохи совість май!
Я розуміла, що свекруха прийшла не просто так і вона вирішила, що одразу почне з найбільшого аргументу: – Він тобі квартиру лишив, а сам у мене живе. Ти
Коли чоловік приїхав з заробітків і був вдома більше пів року, то я вже почала його питати, коли ж назад
– А я більше не поїду, – каже він мені. – Я аж стерпла. – Тобто? Як не поїдеш? Ти ж маєш купити Лізі квартиру! – Я вже
Але ми відгуляли весілля і зібрали подарунки. Я вирішила віддати сережки мамі, вона в них ще буде ходити, проте, коли я відкрила коробку, то очі забула
Сім’я мого нареченого була типовою, без теплих відносин і любові, здавалося, що там кожен сам за себе. В Ярославові мені подобалася його стриманість, врівноваженість і я думала, що
Я відхопила бездоганного кавалера: джентльмен, має смак, цікаво проводимо час, він уважний до мене і дарує квіти… Як на перший тиждень знайомства, то було чудо, адже мені вже сорок один і на таке щастя я не розраховувала.
Проте, було одне, що мене насторожувало в Ігорю – вже надто він був ретельно одягнений. Будучи заміжньою я знаю ціну такій бездоганно випрасуваній сорочці… Але раз він сам

You cannot copy content of this page