nat

Я бачу, що добрі діла робити нікому не треба, навіть, родині чи тим більше, родині. Де би я таки клопіт мала з чужими людьми, як зі своїми. Та

Я примчала в лікарню, але треба було ще привезти мамині речі, от я й поїхала по них у село. Хоч і не далеко, всього п’ятдесят кілометрів, але все

Шкода, що йому прийшлося через таке пройти, але хай дійде через інше місце, раз за ці п’ятнадцять років не дійшло через голову, хіба не правду кажу? Так от,

А сваха ж чує, що її донька тим ротом каже і навіть не зупинить, наче то так і має бути. А мені як таке чути, як мені знати,

Так вже сталося, що я жила з чоловіком заради галочки, бо він не робив кроків аби піти, а я вже стомилася чекати цього дня і просто жила. Але

– Дмитра ще нема?, – спитала без «добридень». – Нема,- пробурмотіла я, а вона мені тоді дитину на руки, а сама на кухню. – Віро, а що відбувається?,

Тепер я розумію, що материнське серце може все знести, але мені все одно й досі лице паленіє за ті слова, що я їй говорила. Я так і не

Сіла біля неї на лавочці і кажу: – Знаю, мамо, давно не приходила. Того ви й така сумна? Ой, та й мені нема чим вас, мамо, порадувати, таке

Навіть буде ще романтичніше, попрошу маму знімати все на телефон, тому вирішила, що все має бути в дорогому ресторані. Нарешті настав довгожданий день, Роман запізнювався, ми вже встигли

– А, що це ти, синку, на порозі тупцюєш? – Та я, мамо, цей… ви казали, що вам дров треба нарубати. – Дров? Та якби я на тебе