Історії з життя
Я близько двадцяти років заміжня. І весь цей час моя свекруха постійно намагалася нас розлучити. Вона будувала підступи, доводила моєму чоловікові, що наші діти не від нього, не
Сергій був уже одружений. Я його друга дружина. З першою жінкою він розійшовся, бо не могла вона, за його словами, здійснити його мрію про нащадків. Ми зустрілися три
Я вже досить прожила у цьому світі, тому й досвіду набралася. Мені 54 роки. Весь цей час ми з чоловіком блукаємо по орендованих квартирах. Колись у нас була
Уляна вкотре миє гору посуду і в цьому процесі навчилася відчувати якесь умиротворення чи прийняття неминучого. Ніби, відкрилося третє око бачення сутності світу: посуд брудниться і посуд миється,
Сорок років минула відтоді, як я школу скінчила. Отримала запрошення на зустріч і вирішила піти. Не знаю чого я очікувала, але через сорок хвилин попрощалась і пішла додому.
Надворі було дуже холодно і мокро. Тьмяні ліхтарі увімкнули свої прожектори. Електричне світло давало мінімальну надію та віру в краще. Я підповз до кришки люка і згорнувся калачиком.
— Рідній людині завжди треба йти на допомогу, але я так втомилася. Сестра вже вимотала мене. Я маю свої негаразди — теж життя не цукор. А Віра звикла
Вечірка з перчинкою. — Семенченки, запрошуємо Вас на День Народження у суботу, прийдете? — Чому ж не прийти, Любочко, з великим задоволенням. Хто ще буде? — Батьки із
Невісточка. — Для мене тільки Катя моя невістка, більше нікого не визнаю і не прийму. – Віра Сергіївна сидить зі склянкою в руці, в яку накапала заспокійливих крапель.
Не плюй у колодязь – прийдеш напитися. Цю просту істину моя сестра свого часу відкинула як непотрібну. Спочатку залишила мене без законної спадщини, а тепер, через роки мовчання,