Головна

Історії з життя

Дуже не простий для мене період, але коли я трохи відійшла від того, що сталося, отримала ще одне випробування – з’явився батько. Він подзвонив мені, ніби не було цієї тиші на двадцять сім років, спитав як справи і сказав, що нам треба зустрітись. Я довго думала, чи мені це потрібно взагалі, але потім вирішила, що так, у мене до нього є питання
Історії з життя 0
Я пам’ятаю, як йшов батько, мені тоді вже було сім років. Пам’ятаю, як вони з мамою щось одне одному доводили в залі за зачиненими дверима, потім він зібрав
Доготувала їжу, яка була на плиті, навела лад, зібрала речі та викликала таксі. Батьки, звичайно, дуже здивувалися, побачивши мене з сумками на порозі, але нічого випитувати не стали, дякую їм за це. Я чекала дзвінка в п’ятницю, в суботу, а потім вирішила, що він вважав за краще зробити не дзвонити першим. А дзвінок пролунав лиш сьогодні і ви не повірете, що саме я почула
Історії з життя 0
Заміжня вже два роки, дитині зараз 9 місяців і стосунки з чоловіком залишають бажати кращого. Останній тиждень чудова ілюстрація наших відносин – ми з дитиною самі по собі,
Коли тобі перші туфлі купували на підборах, — згадав Микола Анатолійович, — ти вибрала найдорожчі. Я дивлюся на ціну, а грошей не вистачає. А ти схопила їх, притиснула до себе, очі щасливі, сяючі. Я тоді кредитною карткою розплатився. А потім покривав борг добрих чотири місяці
Історії з життя 0
Микола Анатолійович піднявся з ліжка. Він ніяк не міг заснути. Дружина міцно спала, втиснувшись в подушку. Чоловік тихенько зайшов на кухню. Присів на табуретку. Старий спанієль Барко, зачувши
У мене минулого тижня видався тиждень відпустки, я вирішила провести його на дачі. Чоловік обіцяв приїжджати до мене в міру можливостей. Два дні пройшли нормально, а на третій на мене чекав сюрприз від якого я й досі не можу відійти
Історії з життя 0
Ми з чоловіком давно доглядали дачу, але останній час ціни на них якось зовсім неадекватно зросли. На такі гроші будинок можна купити або там зовсім все сумно –
Добре там де нас немає. Мені і тут нормально живеться. Так, зарплата не дуже, проте син поруч. І батькам я нічого не винна. Тільки уяви, скільки разів мати Олени нагадає їй, що майже півроку сиділа з дитиною! Ні, я такого не хочу
Історії з життя 0
Два погляди. ─ Не може бути! Щоб Оленка, та ще й на фурі? Ніколи не повірю! ─ щиро дивувалася Поліна. ─ Ну то й не вір, ─ спокійно
Тобто, як це: часу в неї немає. Я ж твоя рідна мама. На мене повинен бути щодня. Я ж на тебе знаходила коли ти росла, а у неї, бачте, не вистачає його. І що такого, мені цікаво, ти там у себе вдома робиш надзвичайного, що і хвильки не знайдеш?
Історії з життя 0
Мені дуже пощастило зі свекрухою. Вона хоч і є ровесницею моєї мами, в душі молода. У нас із нею багато спільних інтересів. Ми разом ходимо на виставки, до
Не розумію, чому від мене очікують що я віддам половину спадщини братові. Нехай у нього четверо дітей, але це не моя проблема, він із дружиною сам так вирішив, не думаючи про те, як і на що існуватиме його родина. То чому про їхній добробут тепер маю замислюватися я
Історії з життя 0
Мені тридцять п’ять років, одружена, виховуємо сина. Нещодавно я вийшла із декрету. Усього нам із чоловіком довелося домагатися самим, три місяці тому не стало бабусі, яка нам із
Мені пощастило. Мій тато навчив мене, як правильно жити у родині. Тоді я ще не розуміла, що від його порад залежить моє щастя. Просто слухала і вбирала
Історії з життя 0
Цього року 41 ювілей нашого весілля. За ці роки ми стали одним цілим. Так говорить моя мама. Решта вважають, що стільки не живуть. І ще кажуть, що ніхто
Тітка Віра хотіла нарвати кропиви для поросят. Як тільки вона почала спускатися в яр, то оторопіла. На неї дивилася кудлата голова з палаючими очима
Історії з життя 0
У Віри на городі гарбузи вродили всім на заздрість. Хоча заздрити цьому невибагливому овочу ніхто не поспішав. У селі ж головне що? Щоб картопля, морква, та капуста вродили.
Дарина реготала до сліз, впустивши велосипед на землю. А коли відсміялася, то розповіла, що у Франції, справді, їдять каштани, але не такі. — У них ростуть зовсім інші каштани. Їстівні
Історії з життя 0
Як французи. — Агов, Петре, що ти там стругаєш? — гукнув через паркан сивочолий Григорій, зсунувши картуз на потилицю. Петро відклав рубанок і, витерши спітніле чоло рукавом сорочки,

You cannot copy content of this page