Дізнавшись про те, що донька закінчила університет з відзнакою, батько вирішив зробити їй незвичайний подарунок. Сім’я була не дуже багатою, але грошей, зароблених головою сім’ї в своїй автомайстерні, цілком вистачало на життя. Правда, без особливого шику
Ось чому, вирішивши якось урочисто відзначити успішне закінчення донькою навчання, батько вирішив подарувати їй найдорожчу річ, якою володів. Вигнавши з гаража стареньку спортивну машину Nissan Skyline R34, він
Мої свекор і свекруха їли з однієї тарілки. Вони жили в будинку, в який треба було принести води, нагріти її і потім мити посуд. Тому вони їли з однієї тарілки, щоб миття було менше. Свекор свекруху дуже любив. Він підкладав на її бік цієї тарілки найкращі шматки і казав їй: – Їж, Катю
Та й не лише тому можна було зрозуміти, що він любить її. Моя свекруха була людиною стриманою і, як мені здавалося, холодною. І одного разу я запитала її:
Цей хлопчик не говорив. У садок його не водили, няньчила прабабуся. Не говорить і не говорить, і в 2 роки, і в 3, і в 4, і в 5, і в 6. Дачі у сім’ї не було і літніми теплими днями прабабуся виносила під вікна, в зелений палісадник, столик і кілька стільців. Хлопчик бігав, грався з прабабусею, або читав книги. Не говорив, але читати вмів. Писав щось. Дитяча медсестра приходила і влаштовувала неприємні розмови
– Його треба віддати в спеціалізований садок, а потім в школу для відсталих дітей. – Та який же він відсталий, – сперечалася з нею прабабуся, – он книжки
Степан Михайлович більше не комизився. З’їв все, що вона приготувала. І розімлів. Тут вже Зінаїда не схибила. Тепер можна було переходити на “ти”. А вранці подаючи гарячі оладки зі сметаною, вона прямо запитала – Ну що, Степане, до мене коли переїдеш? Ще до вечора, чи вже завтра? – Він вмить перестав жувати, а вона добродушно ляскаючи його по спині, продовжувала – Треба б нам ще шафку прикупити для твоїх речей. Та й плиту нову, щоб я тобі пироги пекла
— Ну що ми з вами, Степане Михайловичу, все по кафе, та ресторанах ходимо. Давайте у мене якось посидимо. Котлеток вам накручу, борщику. Ну чесно вже сили немає
– Ось! Вона поставила електричний чайник на газову плиту і запалила газ! – вигукнула дружина. – Чаю вирішила попити! Мало того, що вона спалили чайник, вона могла спокійно влаштувати пожежу! А якби нас не було вдома? Все, я так більше не можу. Я завтра ж почну оформляти її в будинок для людей похилого віку
Це була остання крапля, яка переповнила її чашу терпіння. – Усе! Досить! Мамо, я так більше жити не можу! – заголосила Маргарита на кухні, і тільки потім Степан
Минулого місяця не стало моєї бабусі. Її квартиру я вирішив продати. Ми з дружиною наводили порядок перед приходом потенційних покупців, і я виявив в бабусиних речах стопку листів. Ці листи були від мого біологічного батька. Те, що я в них прочитав, перевернуло мій світ з ніг на голову
Днями дізнався приголомшливу правду. І ніяк не можу взяти себе в руки. Я ріс без батька. Вірніше спочатку у мене був батько. Спогади про раннє дитинство найтепліші для
Родичка влаштувала донці весілля, взявши позику в банку. Віддавати нічим і просить мене допомогти. Я погодився допомогти, але висунув умову. Вона відмовилася. Ніяк не збагну, навіщо брати таку велику суму, щоб погуляти день, ну два максимум. Не найкраще вкладення. Можна святкувати не так пафосно, а скромненько. Запросити не так багато гостей, посидіти і тихенько розійтися
А ті гроші, що родичка взяла на весілля можна вкласти в нерухомість. Адже молодятам квартира стане в нагоді куди більше. Тут пострибали-потанцювали, гроші витратили і тепер не знає
– Потрібно було спочатку забезпеченим стати, а потім уже родину заводити, – говорить мені теща щодня, – Навіщо так рано мою доньку заміж покликав? Про що ти узагалі думав?
Мені 25. У мене свій невеликий бізнес. Але поки віддача незначна, адже потрібен час для розвитку. Два роки тому я одружився на своїй одногрупниці. Ми разом провчилися всі
В четвер після обіду, як завше, мала вихідний. Вирішила сходити в парк і відпочити, поспілкуватись з подругами. Але повернулась в сльозах. Усі наші Українки мені там таке влаштували… І чому? Через роботу? Кожна мене винною вважає, але я не розумію, де і в чому саме моя вина?
Я вже більше десяти років працюю в Італії. Мала колись постійну роботу, але після того, як бабусі яку я доглядала не стало – стрибаю з місця на місце
Пропрацювала я все життя в бібліотеці, але 7 місяців тому вийшла на пенсію. Так як не вистачало кадрів, мене попросили повернутися на роботу. Пенсія у мене невелика, на життя особливо не вистачає. І я зраділа цій пропозиції. Але радість моя тривала недовго
Пропрацювала я все життя в бібліотеці, але 7 місяців тому вийшла на пенсію. Так як не вистачало кадрів, мене попросили повернутися на роботу. Пенсія у мене невелика, на

You cannot copy content of this page