Головна

Історії з життя

Мама моя просто розцвіла, а їй на хвилиночку сімдесят два роки і я все це маю перекреслити. Не для того я стільки сил витратила аби її до себе перевезти, щоб тепер знову на ті ж самі граблі наступати
Історії з життя 0
Маму я перевезла з села до себе рік як, після того, як сусідка її застала на підлозі. Я й до того її умовляла переїхати до мене, але вона
Не знаю чи рідного сина так би я виховала, бо вже перед собою бачила приклад багатьох дітей, адже я працювала вчителькою. Наче в школі були одні, а потім через роки і не впізнаєш. Та ж була історія з моєю сестрою
Історії з життя 0
Ми з Вірою мали невелику різницю у віці, що там тих трьох років, але я себе вважала завжди старшою та мудрішою. Ще й мама завжди казала: – Таню,
Чи то я вже в такому віці, чи якась інша оказія, але те, що дратувало в першому чоловікові, з другим принесло лише радість і умиротворення
Історії з життя 0
Я вийшла заміж не аж такою молодою, одразу після інституту. Приїхала в село вчителювати і там зустріла свою долю. Іван був хлопцем видним, гарно залицявся, а що ще
Зоряна вийшла із дому і глибоко вдихнула рідного повітря: “Яка краса” – сказала голосно сама собі. За парканом почулось якесь шарудіння. Можна було б подумати, що там кіт, чи курка, але не з такими сусідами. “Доброго ранку, тітко Килино!” – голосно привіталась Зоряна. Та бідося аж підскочила, бо де сподівалась, що її побачать от тут під високим глухим парканом та в кущах малини? “Приїхала?” – робить здивований погляд, – “А я вже думала що у нас нова сусідка.” – протягнула і дивиться, як же Зоряна відреагує
Історії з життя 0
Зоряна вийшла із дому і глибоко вдихнула рідного повітря: “Яка краса” – сказала голосно сама собі. За парканом почулось якесь шарудіння. Можна було б подумати, що там кіт,
Знаєте, мене обурило те, скільки в тих словах було гонору, бо мені й справді корона б не впала і я з самого малку звикла працювати. Але те, як чоловік це подав, а свекруха припечатала не лишило мені іншого вибору
Історії з життя 0
Я росла в звичайній родині, мама змалку мене всього вчила, бо ж я маю вийти заміж і вміти порядкувати в новій родині. Дуже корисна інформація, коли ти думаєш
Ще на дев’ятий день, як обід по свекрусі справляла, то ловила на собі якісь дивні погляди запрошених. Хто дивився і головою хитав, хто при погляді на мене зітхав гірко. Лиш коли ми вийшли із кафе, підійшов староста і сказав з жалем: “Ти, напевне, нічого й не знаєш, так?”
Історії з життя 0
Ще на дев’ятий день, як обід по свекрусі справляла, то ловила на собі якісь дивні погляди запрошених. Хто дивився і головою хитав, хто при погляді на мене зітхав
А що із домом робитимемо, – запитую я у сестри і вже й дихнути лячно, бо від її відповіді залежить так багато. Я продавати його не хотіла, а утримувати не могла б. Та й половину за нього сестрі виплатити, де кошти узяти? Аня підвела свої заплакані очі і протягнула здивовано: “Продавати?”
Історії з життя 0
— А що із домом робитимемо, – запитую я у сестри і вже й дихнути лячно, бо від її відповіді залежить так багато. Я продавати його не хотіла,
“Іро, ну ти ж знову зносила чергову пару кросівок, так?” — засміявся Ростислав, поглядаючи на мене. “Тобі взуття недокупишся! Ходиш дуже неакуратно, підошву вічно обдираєш. Це ж треба так на все наступати!”
Історії з життя 0
Цих вихідних ми з Ростиславом були в гостях у наших друзів. Звичайні такі зустрічі: чай, смаколики, розмови про все на світі. Та цього разу темою розмови стало взуття.
Не знаю чи була б щаслива з Олегом, але його мати доклала усіх зусиль аби цього не сталося. Чомусь їй, киянці, стало дуже принциповим, аби не приписати у своїй квартирі провінціалку, тобто мене. І от що з того вийшло
Історії з життя 0
Я родом з невеликого села, хоч і столичного регіону, поїхала вчитися в Київ і там залишилася працювати. знімала з дівчатами квартиру і працювала. на роботі познайомилася з Олегом
Я опинилася в такій дивній ситуації, що спочатку я навіть не зрозуміла, що відбувається, бо наче якийсь перемикач вимкнули і я вже й не знаю, ні як мене звати, ні де я живу. А що робити – не розумію. Я навіть не можу сформулювати, що ж зі мною сталося, щоб когось попросити про допомогу
Історії з життя 0
І в такому стані я сіла на лавочку і наче та риба хапала повітря ротом. Люди проходили повз і не звертали на мене уваги. Вже темніло. А я

You cannot copy content of this page