fbpx
Штори із Туреччини замовила, – говорить підіймаючи нафарбовану брівку невістка, а Марія Іванівна відчуває, як світ втрачає барви, – Ну а як? Дешеві брати. Ще чого. Раз живемо, тому оточимо себе найкращим. Так, коханий?
Син Марії Іванівни, Артем, коли одружився зі Світланою, спочатку жили у її батьків. Батьки Артема з радістю пустили сина з дружиною до себе. Але Світлана вмовила Артема пожити
Олів’є з ковбасою? – здивовано підвела на мене очі братова, – Я думала такого вже ніхто й не робить, якщо чесно. А ікра на бутербродах яка? Не справжня? – протягла не здивовано
За день до Нового року мені зателефонувала братова і сказала, що хочуть відзначати з нами. Я спочатку трохи засмутилася, адже не готувалася до гостей. Але потім заспокоїлася —
Я їжу додому приношу? – поглянув на мене чоловік, – Які ще до мене питання? Зрештою, у мене є своя дитина і про неї я дбати повинен
Перший шлюб в мене не склався. Коли моїй доньці Лізі було три роки, мені довелося розлучитися з чоловіком. Працювати він не хотів, зате мав успіх у жінок. Останньою
Вони приходили у мої сни щоночі. Неспокійно було на душі від того. До чого б це? Одного дня не витримавши попросила чоловіка з’їздити і провідати. Все ж не чужі ми люди? Взяла дві торби гостинців і рушили в путь
Я була найстаршою сестрою у багатодітній сім’ї. Всіх годувала, слідкувала, водила в садок і до школи. Батьки мене не питали, хочу я цього чи ні – треба й
Дякую тобі, матусенько, — немов молитву мовчки повторювала вона, — дякую, що навіть будучи «небожителем», ти залишаєшся моїм янголом-охоронцем!
Був весняний лагідний день. Вона сіла на лаві. Ніжне сонечко грало зайчиками між листям великого клена, крона якого служила шатром для двох лавок, а теплий вітерець зрадницьки вселяв
Одного разу вранці Світлана прокинулася, і побачила, що на бабусиному ліжку сплять дві абсолютно однакові бабусі. Від побаченого ледь встояла на ногах, і вона тихенько вискочила з кімнати
Світлані було десять і вона жила з бабусею в одній кімнаті. У бабусі було металеве пружинне ліжко з блискучими кульками на спинках. І широка м’яка перина. Коли Світланці
Знаєш, Михайле, Лізонька зовсім не схожа на тебе, — часто примовляла мама, — Ну от ні крапельки. Нічого твого в ній немає. Не в нашу родину вдалася, не в нашу
Михайло розгублено оглянув квартиру. Здається, нічого не змінилося, речі знаходилися на своїх місцях. Тільки стояла незвична тиша і напружував ідеальний порядок. Михайло зіщулився. Він дістав з кишені конверт
Досить мене донечкою називати, – сказала Поліна збираючи речі, – Я не дитина і вже про все знаю і все розумію. Мою маму Галиною звуть і ми знайшли одна одну нарешті
На жаль, ми з чоловіком не можемо мати дітей. Як би ми не намагалися вирішити це питання, нічого не вийшло. Майже десять років ми намагалися боротися, але даремно.
Вона видихнула і перевернула сторінку. На наступній фотографії вона побачила цю жінку з коляскою, потім з дочкою, що підросла, і усміхненим татом. Як вона здивувалася, розглянувши в дитячому фото свої риси
Оля просто не вірила, що це відбувається саме з нею. Мама щось говорила, а вона чула лише глухе ехо. Що не влаштовувало її цього разу? Не там поставила
Ну а що я мала робити, якщо донька трубки не брала? Ситуація була безвихідною, от і зробила як вірним вважала. Хто ж знав, що реакція буде такою?
Я люблю свого першого зятя. Він дуже хороша, чуйна і добра людина. Із донькою вони прожили трохи менше десяти років. Дітей Бог їм не дав, як би вони

You cannot copy content of this page