Історії з життя
Легко покинути чоловіка-гультяя, але ж як його покинеш, коли він заглядає тобі в очі чесними очима і каже: – Вірусику, вона ж сама до мене прийшла! Вона сама!
– Славко у вас, – питає без добрий день. -Ні, ще нема, – кажу я їй. – Як прийде, то хай мені подзвонить. Ну що його дзвонити, коли
— Чи з тебе корона спаде, тих два склади проказати? Я ж у вашу сім’ю душу вложила, так вам допомагаю, невже не заслужила, на ту маленьку дяку? –
У однієї княгині було троє доньок-красунь. Ростила вона їх, леліяла і заміж видала. І ось в княгині ювілей та й доньки приїхали зі своїми маленькими донечками бабусю відвідати.
Сходила я свого часу заміж і так “наїлась” отого “щастя”, що зареклась у таке більше вступити. Папірець про те, що я нарешті таки розлучена, сприйняла як найвищу ласку
Кілька місяців тому мама пережила приступ і відтоді відмовляється жити у своїй квартирі. Я просила переїхати до мене, але мама відмовилася: – Я не хочу бачити, як ти
— Вона тебе ще трішки, і до жебрацької торби доведе, – каже мені Давид, – Може й дитина вона тобі, але я зі сторони добре бачу, що у
Батьки мого Андрія були начальничками, як то зараз кажуть і хату собі будували найвищу на все село, щоб вежа була на самому верху і вікон багацько. Коли я
Як він тут схибив – я не знаю. І то з самого початку було видно, що дівчина не подарунок і мовчати не вміє. Пам’ятаю, що якось вони пішли
Ми все життя з сином прожили в однокімнатній квартирі, якось заскочили майже в останню роздачу квартир і все життя в ній прожили. На мою зарплату на більшу розраховувати