Історії з життя
Єдина донька і дуже довгождана. Скільки я молилася, скільки їздила на всякі обстеження.А як ми з Юрком раділи, коли дізналися, що буде дівчинка, плакали від щастя. Звичайно, що
Так, я виставила своїх дітей за двері, хоч і розуміла добре, що йти їм нікуди. Тепер лиш німий у селі мене не обговорює і не засуджує, проте я
Я вийшла з подругою з офісу і стала переповідати історію вчорашнього побачення, хоч заспокоювалася від клубів диму, бо таке пережити, то треба мати нерви. – Уявляєш, він мені
Вірніше, не привидом, а сниться він мені і саме тоді, коли я з кимось зустрічатися почну! А мені вже пора й родину заводити, бо на носі сорок, а
Я знала Ніну, певно, з колиски, бо разом в садок і в школу, в університет, та й тепер дружимо. Тому я й вирішила те все їй розказати, бо
Ми живемо з чоловіком вже шістнадцять років разом і у нас двоє діток в сьомому і четвертому класі. За ці роки я робила ту ж саму помилку, що
Юстина дивилася на свою господарку сумними очима: кота вона сусідці віддасть, та й той сам не пропаде, бо таких мишей ловить, а от з курми буде проблема, бо
Мама в трубку голосить, а я не знаю що й казати. Якщо кинусь рятувати її, так чоловік нас обох тоді додому не впустить, попередив мене про це, а
Звичайно, господиня з Інни була не дуже, адже ми вміли хіба гречку варити чи макарони. А от чоловікові треба щось смачне готувати. Віталій не барився кривитися від кубової
Я ще зі школи зрозуміла, що оте навчання ні до чого не приводить, бо всі медалістки, так само як і я, сидять та дітей колишуть, а як за