Головна

Історії з життя

А я і досі не розумію, чому мій син відреагував саме так? Три роки минуло, а син жодного разу не зателефонував. Ото лиш онука мені пише, дзвонить крадькома. Від неї дізналась, що стала бабусею вдруге.
Історії з життя 0
Я підняла і поставила на ноги сама двох дітей. Дітям зараз тридцять і 35, тож самі розумієте на які нелегкі часи припало їхнє дитинство. Я в одних чоботах
Спочатку гадала, що не відзначатиму свій ювілей. Так, мені п’ятдесят буде, але ж час який, хіба до свят? Проте згодом так тоскно на душі стало. Ще й радість від зустрічі з родиною їм віддавати? Щастя бачити усіх за спільним столом через них втратити? Є ні! Не гуляння в ресторані, як зробила б до лютого, а просто вдома з родиною посидіти, зустрічі зрадіти. Хіба ж думала, що після того свята дітей рідних бачити не захочу
Історії з життя 0
Спочатку гадала, що не відзначатиму свій ювілей. Так, мені п’ятдесят буде, але ж час який, хіба до свят? Проте згодом так тоскно на душі стало. Ще й радість
Чоловік не хоче бавитися з дитиною, хоча до появи Нелі на світ, він просто був на сьомому небі від щастя
Історії з життя 0
Ми одружилися, бо були шалено закохані, дві СашАні, як нас називали, бо він Олександр, а я Аня, а разом ми були просто нерозлучні! Він в гори – і
Бабуся Михайла говорила, а в мене від здивування аж мову відняло. Дивилась по черзі то на нього, то на неї. Вона й не підозрювала, що зараз відбувається і продовжувала свою розповідь. як ні в чому не бувало
Історії з життя 0
Я нещодавно закінчила університет, навчалася добре, майже всі п’ятірки, тож уже з третього курсу мене запросили на роботу. Працюю і понині віддалено, адже фірма закордонна. В універі познайомилася
Мене завше дивувала моя колега і сусідка за сумісництвом. Живемо ми в селі усього в годині їзди від столиці. Так уже склалось, що усі мешканці нашого села працюють у столиці і повертаються додому електричкоюю. Оскільки ми Катеринкою в аптеці одній трудимось. то й додому разом їдемо. Саме в електричці я уже який рік підряд спостерігаю те, що мене і дивує і обурює
Історії з життя 0
Мене завше дивувала моя колега і сусідка за сумісництвом. Живемо ми в селі усього в годині їзди від столиці. Так уже склалось, що усі мешканці нашого села працюють
Ох, і цікавим же був той Семен. Високий і сухий мов молоденька акація. Ходив і зі щирим здивуванням роздивлявся крізь скельця своїх окулярів довколишній світ. В професорскій квартирі його батьків такого не побачиш. Там лиш гори книжок в яких так гарно розповідають про життя, але самого живого і справжнього життя там не було
Історії з життя 0
Семен Таню тримав на “запасній колії” усе своє життя. Не одружувався, але й покидати не поспішав. Свого часу їй заміж вийти  не дозволив, адже “кохав”. Ото і вся
Впевнена, що в кожній родині є татка тітка, яка вітає всіх з днями народженнями, іменинами, хрестинами, пам’ятає, коли хто вмеp і скільки пройшло часу: «Вже нині десять років як…»
Історії з життя 0
.Вона ходить на всі служби, знає, коли піст, коли задушні, коли парастас, в якого священника краще хрестити, в якого вінчатися, де привезуть мощі, а де хресна хода, а
Не можу вжитися з пасинком – це якщо коротко, а розлого – то ця чужа дитина мені весь спокій видзьобала, а найгірше, що його батько ніяк на це не реагує
Історії з життя 0
Почалося це кілька років тому – я побачила Івана, коли забирала взуття з ремонту, він якраз був на зміні. Привітний чоловік, гарний, десь трохи за сорок. Не скажу,
І ніби й рада наша Галина Олексіївна, що тут у нас оселилась, говорить, що в такі часи її дім то рай справжній і вона вдячна долі, що от так вийшло, проте нема-нема, а зітхне тужливо
Історії з життя 0
Галина Олексіївна мала дві квартири, одну придбали разом із чоловіком інша дісталася у спадок від далекої родички. Проте наразі вона проживає у малесенькому будиночку на окраїні нашого села.
Хиткі сходи без перил до самісінького неба. Я йду поволі, обережно ступаючи зі щаблини на щаблину. Залишилось зовсім трішки я вже досягну цілі, аж тут голос-громовиця: “Не вийде, не виживеш”. Тут же відчуваю поштовх і тут же я лечу у темну безодню з якої щойно так важко підіймалась догори
Історії з життя 0
Хиткі сходи без перил до самісінького неба. Я йду поволі, обережно ступаючи зі щаблини на щаблину. Залишилось зовсім трішки я вже досягну цілі, аж тут голос-громовиця: “Не вийде,

You cannot copy content of this page