Ситуація продовжується вже в третьому колективі і я розумію, що то вже якась закономірність, яка мені не до душі. Коли й розмова мало не аналогічна повторилася, то я про все розповіла чоловікові, а він тоді каже: – Звільняйся
– Як через таке звільнятися втретє, – кажу я йому, – Може, й справді,
Коли я розповіла дітям про свою мрію, то не сподівалася таке почути. Я розумію, що на неї потрібні гроші, але ж я їх у дітей не прошу, навпаки, я все життя здійснювала їхні мрії, без питань, мала за щастя все виконати, бо могла. Коли ж я лише хотіла поділитися тим, чого я хочу, то отримала тільки повчання та настанови
– Мамо, яка хатинка в селі? Ти знаєш, скільки на неї треба грошей?, –
Молодиця дивилась на мене згори до низу і усім своїм виглядом показувала, хто у домі господиня. Мені аж смішно стало від того, яка ж вона була серйозна і як багато пихи на себе напустила. “От тут ви житимете” – тим часом співала їй моя свекруха – “Ось ці з’їдуть і ви тут будете сім’єю”. Сюрприз на них усіх чекав неабиякий
Молодиця дивилась на мене згори до низу і усім своїм виглядом показувала, хто у
Мені важко уявити, що лише через те завдання з родовим деревом все й розкрилося. Як тепер вибудовувати нові стосунки, коли вже й не знаємо, хто кому хто
Моя мама ростила мене в строгості, не можна було кидати тінь на поважну в
Ми вже й квартиру собі придивились, речі збирати почали, а тут мама телефонує і радісно повідомляє мені свою новину. Я мало не заголосила, бо ж розмова у нас була інша, що за фокуси такі?
Ми вже й квартиру собі придивились, речі збирати почали, а тут мама телефонує і
Моя свекруха завжди мала до мене претензії, так, наче я і моя родина от спеціально в неї щось забирали
Вона так і подавала це, мовляв, добре, що у вас є, а я того
Після десяти років шлюбу чоловік сказав мені, що я йому більше не потрібна
«А кому ти взагалі така треба?» – кинув він із холодом, який мене просто
«Мамо, отямся! Тобі п’ятдесят років! Який чоловік?». Від слів доньки мені аж подих перехопило, мене всю залило червоною барвою, а й, справді, чим я думала? У мене ж онуки… Якби ж я знала, як обернеться доля.
Коли я знову зустріла Руслана мені справді було п’ятдесят років, він був моїм одногрупником,
Всі знають, куди веде дорога, вимощена благими намірами. Але в моєї мами був свій підхід до життя, її улюблене: «Я краще знаю, я життя прожила». Може, дійсно, прожила, та тільки не жила. І мені теж не дала
Ми з Віктором були парою ще зі школи, і наша історія кохання була світлою
Тільки ми з чоловіком вільніше дихнули, коли донька пішла вчитися, як новина – заміж вона виходити буде після першого курсу. Від такої новини мені хотілося на стелю лізти, бо де я такого своїй дитині бажала?
Знаєте, я з тих мамів. Які за те аби дитина була здорова, а все

You cannot copy content of this page