anna

– Знайомся, мамо, це моя кохана дівчина, Ірина, – урочисто оголосив Сергій, заводячи в кімнату гостю. Я підняла очі, і світ мені перед очима поплив і завертівся. Переді

Марина сиділа на кухні, вперши погляд у порожнечу. Її подруга Олена уважно слухала, сповнена співчуття й тривоги. — Я більше так не можу, — прошепотіла Марина, витираючи сльози

— Відколи одружились, квартиру орендують! — розповідала пенсіонерка Галина Іванівна своїй сусідці Марії. — Уявляєш? Одружилися більше десяти років тому, уже двоє дітей мають, а про своє житло

— Така ситуація склалась. Переїдемо тимчасово, іншого виходу немає! — зітхнув Олег, мій чоловік, кілька місяців тому. — Олена не може переїхати до матері. У неї ж дитина

Той день почався так само, як і всі попередні. Купа справ, крики дітей, розкидані іграшки по всій квартирі. Чоловік, як завжди, сидів перед телевізором із серйозним виглядом, начебто

Олена Василівна вже кілька років як пішла на пенсію за вислугою років. У минулому вона викладала українську мову та літературу в школі, і завжди користувалася повагою серед учнів

Коли я заміж вийшла за  Андрія, мені вже виповнилося тридцять три роки, і на той момент я вже не вважала себе молодою. Шлюб був у мене першим, так

Я вже добре бачу що повертає на те, що мама буде мені на руки. Звісно, я такого як оце нині стало не бажала ні брату, ні його жінці,

Вона мене ще й присоромити хотіла. Та де, перед ким? Перед моїми ж гостями? Та я ж вдвічі від неї старша і там де вона лиш ходити вчиться,

Я була щаслива в шлюбі з Дмитром. Він був моїм найкращим другом, підтримкою і любов’ю всього мого життя. Разом ми будували наше майбутнє, ділилися мріями та планами. —