anna

– Аліно! Де це ти вештаєшся в таку пору? – пролунав владний голос Надії Марківни, щойно донька переступила поріг. – Уже майже одинадцята вечора! – Мамо, я була

Катерина розкладала яєчню з помідорами по тарілках і кинула уважний погляд на чоловіка. Він допивав каву й перевіряв повідомлення на телефоні. — Олександре, ти сьогодні надовго йдеш? –

– Кажу ж, за тиждень мені потрібні гроші на перший внесок. Мені. На квартиру! – наголосила Аліна, цокаючи довгими нігтями по столі. – Взагалі мене чуєте? Дарина повільно

— Варю, ти знову зникла невідомо де? – роздратовано запитав Андрій, коли дружина зайшла до квартири пізнього вечора. – Ти ж знаєш, що я працюю на двох роботах,

– Який ще дівич-вечірка? Що собі вигадала! – у трубці почулося обурене бурмотіння. – Станіслав мав би тобі це заборонити, навіть якби ми не приїжджали. А раз ми

Мене звуть Лідія, мені 29 років, і я ось уже чотири роки заміжня за Віктором. Ми обидвоє з невеличкого містечка, але одразу після весілля переїхали до обласного центру

Він навіть трубки не взяв. Я телефонувала разів з двадцять і це тільки за останню годину. Ну от якби ваша мама от так вам надзвонювала, невже б ви

– Гості дорогенькі, що ж це ми всі посідали?! У нас же наречену викрали! Молодий, готовий викуповувати свою суджену? – голосно сказав тамада, ледь відлунали оплески після чергового

— Марку Євгеновичу! — голос Ольги Петрівни лунав так голосно, що Дарина, яка була на кухні, чула кожне слово. — Це що таке?! Ти виставив свою рідну сестру

Ми мусили поночі їхати додому. Ночували у машині, добре, що заїхали у відстійник для фур, там до ранку і перебули. Мені і досі соромно батькам в очі дивитись.