Коли син з’явився на порозі з дитиною, то я зовсім не здивувалася. Жити з Надією було просто неможливо і я сама не розуміла, як він живе з нею. Ромчик у мене завжди був тихий і спокійний, такий, що думає і зробить все правильно.
Як він тут схибив – я не знаю. І то з самого початку було видно, що дівчина не подарунок і мовчати не вміє. Пам’ятаю, що якось вони пішли
Мені п’ятдесят дев’ять років і я все життя працювала на державній роботі. Трималася за неї так, що й не розказати, адже мріяла, що пенсію матиму та пошану
Ми все життя з сином прожили в однокімнатній квартирі, якось заскочили майже в останню роздачу квартир і все життя в ній прожили. На мою зарплату на більшу розраховувати
Сорок років я живу разом з чоловіком, але ніколи не мала душевного спокою, бо завжди поруч жила Марина, моя одвічна суперниця
Не міг Петро вибрати між мною і Мариною дуже довго. Я б сказала, що він би й не вибрав, якби Марина заміж не вискочила, а я таки його
Нарешті в сорок шість років у мене завелася подруга, така, яка й має бути – з чаюваннями на кухні, з розповідями про чоловіків, про магазини, про одяг і косметику
Справа в тому, що у мене подруг не було від слова зовсім, адже моїм єдиним світом і пріоритетом завжди був чоловік і діти. Я не мала коли бесідувати
Тоді мама мені сказала, що в моєї свекрухи важкий характер, але я лиш плечима стенула – я то тут до чого? Я ж за Павлика заміж виходжу, а не за його маму. Але варто, варто було послухати
– Що ти взяв? Ні до чого прикластися не може, нічого не розуміє, ні до чого не береться, – не стишувала голос свекруха, як тільки я почала жити
В ті часи у нас кожної неділі була традиція варити вареники і дивитися «Лото Забава». Чоловік мій дуже азартна людина і я не раз від цього мала неприємності
Якось був взявся грати, то цілу зарплату там міг спустити. Я тоді сказала, що ще раз я за ним таке побачу, то не буду з ним жити. Тоді
Я на роботі якось розказую, які мій зять любить чебуреки та на якому тісті. – Дівчата, весь секрет в картоплі! Я як попробувала, то більше не роблю ні заварне, ні ніяке. Зять ще й з собою бере, а мені що – на здоров’я, – розказую я колегам і заодно пояснюю, що за чим робити
– Та ти йому виварюєш, бо чоловіка не маєш. Може, пора вже й про особисте подумати?, – каже мені напарниця. Ну, яке особисте? Я вже десять років самотня,
Варто мені було заїкнутися онукові, що я залишу квартиру йому, як мене не стане, як почалося таке, що ми всі один з одним не розмовляємо. Розумієте, я ще доволі молода жінка, мені лиш сімдесят один рік і я не хочу виїжджати зі своєї квартири, як хоче того онук
Все почалося з того, що онук одружився. Ми всі були дуже раді, прийняли невістку з розкритими обіймами. Ми люди не багаті, але все ж спромоглися подарувати на весілля
Перші двадцять років свого шлюбу я вважала себе щасливою жінкою, а от про інші двадцять років життя з чоловіком – навіть не знаю, що й сказати. Не можу пояснити ні собі, ні комусь, чому я так чиню
Мій чоловік ні бізнесмен, ні мільйонер, ні актор, звичайний собі будівельник, як на нього жінки ведуться – я не розумію. Хоч Валентин у мене дуже гострий на язик,
Не розумію, коли люди кажуть, що ніхто нікому нічого не винен. Це взагалі як? Ти живеш з людиною, користуєшся її добротою, часом, всім іншим, а потім собі йдеш далі, бо нікому нічого не винен?
В моєму нелегкому шлюбі мені здавалося, що ми з чоловіком якось тримаємо це все в рамках: я готова бути з ним, підтримувати його, а він готовий за це

You cannot copy content of this page