Я б ніколи на нього й не глянула, ніколи! Якби! Якби не рік без побачень! – Ні, жінко, не смій! Тобі не сорок аби на нього кидатися! Тобі лиш тридцять дев’ять! Ти варта кращого!
Це я говорила собі в думках, а сама чогось сиділа з ним в обнімку і тримала його за спітнілу руку. Ми сиділи на лавочці, в руках по пінному
Я змінила Петрове життя, допомогла втілити його мрію і, звичайно, що маю тепер на хату право, а не його діти! Двадцять років я біля нього, а вони лиш дивилися та чекали, а тепер прийшли – ділися! А дзуськи – у мене свої діти є!
З Петром я познайомилася, коли мені було п’ятдесят три роки, а йому п’ятдесят вісім на курорті в Трускавці. Він ще був чоловік нівроку і я нарешті себе відчула
Я плакала перед образами. За що мені таку невістку? Он у сусідки, Галина, ще всі сплять, а вона кури випустила, свині їсти дала і поки сусідка око відкрила – вже корова здоєна. А тут!
Я бачила як невістка втікає від нашого когута і просто паленіла. Ще чого доброго, побачить сусідка Василина, то по всьому селу рознесе. Вчора хотіла біля коня сфотографуватися, то
Я одна дитина в сім’ї, чоловік також. За Святом числиться спадщина, але батьки це житло здають, собі не відмовляють ні в чому. На весілля не дали ні копійки, подарували 20 тисяч і на цьому все.
Мене вже котрий місяць щосили переповнюють емоції. Ми півроку тому побралися, нам з чоловіком по 25. Мої батьки робили та роблять все можливе для нашої родини. Мені залишили
– Я думав, що ти не така! А ти як усі! Як я міг з тобою скільки років жити?, – чоловік не міг спинитися, а мене аж поривало зі сміху. Не такої реакції я сподівалася від нього на новину про те, що у мене вже роки є інший чоловік
Сімейне життя не видавалося мені чимось страшним та незрозумілим. Я людина домашня і без амбіцій: родинний затишок у мене з дитинства був на першому місці та й мама
Я в такі борги влізла через невістку, що спати не можу! А після того, що мені син сказав, я взагалі не знаю, як ті гроші й віддавати!
Я сама ростила свого Дмитрика, сама хату будувала і сама в хату старала. Син був вже підлітком, коли батько його нас покинув і прийшлося мені все тягнути на
Ми з чоловіком та донькою живемо з моєю мамою практично з дня весілля. Були і добрі часи, коли мама їздила на дачу. Але ненадовго. А потім ми переїхали жити в Канаду і теж з моєю мамою
У Канаді у мене є рідний брат, який і організував всі документи на еміграцію до Канади нашій мамі. Мій чоловік не те, що любить і любив мою маму,
Ходила вона по дому, бачила, що їй не терпиться, але я її просила протриматися доти, доки паспорт закордонний зробить: – Ти поїдь далеко і там зрозумієш, що ти за людина, бо тут тобі все про тебе стару нагадує. Правда, донька згодилася і Аня дала їй гроші на першу пору, вона виїхала спочатку в Польщу, а потім і в Німеччину
Я доньок змалку виховувала сама, виховувала однаково, бо вони у мене одна за одною пішли, в одне були вдягнуті і однаково їли, в одному ліжечку спали під однією
Подзвонила подрузі аби перебути в неї кілька днів, але вона мені відмовила! – Знаєш, ти краще йди в готель, бо у нас не ті умови до яких ти звикла, – сказала вона і поставила слухавку
Чужа заздрість змусила мене вийти заміж, та сама заздрість тримала мене поруч з чоловіком десять років. Саме так я можу собі пояснити своє знайомство і одруження з Андрієм.
Раз в місяць тато «їздив на море»: витягував стару важку валізу, кидав туди одяг, плавки і безперестанку говорив: – Я маю право! Я заробив! Я маю право відпочити! Я їду на море!
Мама вмовляла, сварилася, забирала валізи, бігла за татом по сходах. Далі приводила його додому і на другий день він ховав очі. Спочатку ми не розуміли, що взагалі відбувається,

You cannot copy content of this page