На порозі стояла молода дівчина з дитиною і я знала вже все наперед, що вона скаже. Не очікувала від себе такого спокою, навпаки, хотілося їй порадити те саме – покинь і влаштовуй своє життя!
Дивовижно просто, як смішно буде звучати від молодої дівчини, що вона кохає мого п’ятдесяти трирічного чоловіка, підприємця середньої руки… «Господи, дитино, – думала я, – що ж з
Мама переклала відповідальність за рішення на мене, тому я вирішила батька прогнати. Посудіть самі – нащо мені його гроші, якщо їх ні на що не вистачить
Той день починався, як зазвичай – я працювала біля будинку, моя донька бігала поруч, мама теж закручувала черговий компот на зиму… Звичайнісінький літній день. Аж тут мала прибігає
Я працюю в соціальній службі і дали мені підопічну, яка ставиться до мене, немов до служниці. Знаєте, це з одного боку дуже комічно, коли така маленька сухонька бабця тобі наказує – там витри і те принеси, а з другого боку думаєш, чому людина й на старості років така неприємна
Але після історії, що вона мені розказала, я вже й не дуже хочу такій людині допомагати. В молодості Рая мала все, що треба – чоловік і улюблений син,
– Що ти, Галю, тут таке мені наколотила? То хіба борщ? Як це ти воду з кістки злила? Як це жирне? То якісь помиї, а не борщ! Так, має бути пів пальця смальцю! То ти ще й постіль не замочила? А що ж ти дві години робила? Так, і води треба наносити, і попрати, і пополокати. А що ти геть забула, яка в селі робота?
Голос баби Юстини лунав на ціле подвір’я і на пів вулиці, вона сиділа на лавці біля горіха і пильно дивилася чи правильно зять косить траву: – Та що
Навіщо Ганні Іванівні здався місцевий гультяй Федя? З таким питанням село лягало і вставало кілька днів
Ганну Іванівну всі знали, як вчительку зарубіжної літератури, яку скерували в село і вона тут вже й залишилася. Вона купила собі тут хату і в ній всі ці
Чоловік знову відсунув страву, бо не збирається вдруге за день їсти картоплю. – Я м’яса хочу, ти можеш це зрозуміти чи ні? Я не маю сили працювати на роботі, на одній картоплі!
– Мироне, підлива з фаршем, – намагалася вгамувати я чоловіка. – І що? Мене цей фарш вже знаєш викликає алергію! Я хочу звичайного шматка відбивної, вона мені сниться!
Я почала пригадувати скільки ж ми років вже не живемо разом як подружжя. Напевно три чи й більше! Що ж тепер робити
Подруга мені телефонувала разів з десять, тому я зрозуміла, що щось нагальне. – Світлано! Нам треба негайно зустрітися! Я тобі таке розкажу, але не по телефону! Я важко
Вдовою я стала в двадцять вісім років і просто не знала як жити далі
На дворі дев’яносто п’ятий рік, з зарплати у мене тільки назва, чотирирічний син на руках і недобудована хата. Ви здивуєтеся, як швидко зникає краса, коли ти так тяжко
Перед тим як переїхати до нареченого ми обговорювали тему пропозиції. Володя обіцявся її зробити, бо я не хотіла просто жити разом, а зараз “з’їжджає”
Дуже сильно заплуталася у своїх стосунках. Володі 25, мені 28, разом ми вже два роки. Я вважала, що це ідеальний чоловік за всіма параметрами: дбайливий, добрий, розуміючий. Загальні
Я побачила Вадима на пероні і одразу його впізнала, хоч і пройшло п’ятнадцять років! Швиденько розвернулася і пішла в протилежну сторону, молячись, аби він мене не побачив
– Оля! Оля Музиченко!, – я чула знайомий голос і мало не бігла, але його рука мене спіймала, – Оля, ти не чуєш? – Ой! Ой! Вадиме! Як

You cannot copy content of this page