nat

Я Надію ніколи не любила, от завжди мусила вискочити і сказати, що я неправильно відповіла на питання, у мене помилка на дошці і я не прийшла в школу,

Колись я думала, що всі мої біди через маму і її характер. Вона була дуже строгою і часто від її настрою залежало чи підемо ми з сестрою гуляти,

Вона не лише дала мені гроші, але й влаштувала сімейне щастя. Єдина прикраса. Яку мала моя бабуся – це разочок намиста, звичайні білі і сині камінчики на тонкій

Де мої вісімнадцять… Я б тоді точно маму послухала, а не повторювала як папуга: – Я його кохаю, він таки гарний! А мама вже тоді бачила все наперед,

Отож, свекруха моя живе рівно віддалено від мене і Наталі, що до мене їхати няньчити малих, що до Наталі – одна дорога. Але я завжди свекруху жаліла, бо

Я не здивувалася такій оповідці, адже це останнім часом стандартна п’ятнична процедура – посидить після роботи з друзями і наслухається їхній корисних порад, як то бути мужиками в

Зайшовши в під’їзд, я відчула запах горілого, сумнівів не було, – це знову Марія. Тільки б встигнути аби не дійшло до пожежі, я кинулася до дверей її квартири,

Знаєте, у мене б нічого не вийшло, якби свекруха не була така упереджена щодо мене. А що – дівчина з села, а вона ж містянка з діда-прадіда, кришталь

Коли мені було сімнадцять років, то я, як усі дівчата, вірила, що вийду заміж за коханого хлопця, ми матимемо діток, триматимемо корову і господарство. Я працюватиму в колгоспі,

– Настю, ну нащо він тобі здався? Тільки дітей робити вміє, а руки наче з того місця!- не раз казала я їй. – Та він хороший, просто йому