nat

Донька називає мене непрогресивною та з первісного ладу, але ж я лише вказую на реалії нашого життя, чому я маю брехати, що бути одній – то неймовірне благо.

– Доню, – казала я Софійці, – Невже нема молодих хлопців, що тобі захотілося такого чоловіка? – Мені з ровесниками не цікаво, а він вже дорослий і вже

– Інно, я сьогодні затримаюся на роботі, не чекай мене, – почула я в трубці звичну фразу, вже звичну для мене. Колись я реагувала на неї то жалістю,

Моїй невістці, з огляду на все, взагалі ніхто в цьому світі не потрібен, вона практично живе на роботі, хоча нагальної необхідності в цьому немає. Просто так їй подобається.

Мама мені казала, що я не добре заміж виходжу: – Дитино, в шлюбі головне аби тебе любили, а не ти. Не буде тобі добре з цим чоловіком. І

У моїй родині не все гладко було з самого початку. Не знаю чому, але тоді, за молодості, треба було вийти заміж, а далі якось буде. Жила заради сина,

Я тішилася тому, що маю сина, адже сама росла з братом, де нас виховувала «премудростям бути жінкою» бабуся. Можу сказати так – ніхто так мені не забив памороки,

Не я перша і не я остання, мені здається, що до цієї події я була готова ще тоді, коли почула ті слова. Тоді Матвій тримав мене за руку

Зустріла юнацьке кохання і вже хотіла повз пройти, як подружка моя мене за руку спинила: – Валю, дивися, то хіба не Максим? Ну, той, що ти за ним

Оленка – моє улюблене і балуване дитя, не дивно, що вона не сприймає нікого в нашому домі, адже вона – центр мого світу. Так завжди було, що ми