– Та ти б хоч почервоніла трохи, а ти рот розкриваєш. Хіба порядні дівчата таке чинять?
В моєму життя є минуле, яким я не пишаюся, але це ж не привід судити мене за тим вчинком. Я не розумію, чому свекруха так все роздуває, коли
– Я ж на тиждень в село поїхала, а ти таке наробила в хаті?, – кинулася вона прибирати те все та мене совістити
П’ятнадцять років моя свекруха проводила зразково-показові виступи перед сином, а далі вже й перед онуками, як має вести справи справжня господиня. І ось цього року її виступ закінчився
«Мамо, ви нічого доньці не скажете, ба більше того, ви мені ще машину нову купите», – зять дивився на мене і усміхався, а я розуміла, що так і вчиню
Коли я побачила, як зять милується з чужою жінкою в кафе, то не такої реакції я чекала, не такої. Тільки я рот хотіла розкрити та поставити на місце
– Мамо, як будете так мені на мозок капати, то поїдете назад до курей.
Де гарній дівчині знайти хлопця для створення сім’ї? Люди добрі, моя онука має двадцять сім років, сидить в хаті і не має ніякого кавалера. А дівчина вона гарна.
– Ось ваше, всіх пороздавала, тепер почну нове життя. Не шукайте мене, назад не заберу!
Одного дня я вибігла з хати на шум, моя колишня невістка тримала за руку старшу дитину і казала: – В мами особисте життя має бути врешті-решт, досить з
Не думала й не гадала, що моя мрія здійсниться – почав на мене Віктор погляди кидати. Ще б пак, я гарно виглядаю.
Моє дитинство проходило в дев’яності, де символом були светри-бойси про які я мріяла. Особливо про такий, як у Іринки, білий з ґудзиками і написом. Звичайно, що з таким
– Будь ласка, нікому не кажи, про те, що ти бачила. Я не хочу аби мене жаліли, я хочу виростити своїх дітей з батьком, який їх любить
«Слава богу, що гуляє», – махнула рукою подруга, а тоді попросила мене таке, що я аж рота розкрила. І так само тепер я сиджу на їхній тридцятій річниці
– Ну що, на вокзал? – спитав чоловік, закриваючи останню валізу. Я мовчки кивнула. У нас було дві валізи, дитина і ні копійки в кишені
Повернутися в Україну було нашим спільним рішенням. Але повернулися ми без роботи, без житла, без чітких планів. Лише знали: треба щось змінювати. Спочатку жили у мами, але там
Мама казала, що як я буду в такому халаті ходити, то від мене піде чоловік
Коли я була малою, то бабуся мене переконувала, що не любить мандаринки: – Ти мені шкірочку залиш, я мандаринки не люблю, а от шкірочку пожувати, щоб подих освіжити,
От мій чоловік вже навчений на питання, які стосуються моєї зовнішності відповідати: «Ти чудова, вони нічого не розуміють. Купи собі щось гарне і заспокойся».
Але цьому передували двадцять років навчання. Двадцять років пройшло аби чоловік на мої крики «всьо пропало», так відреагував. А діло було справді серйозне, бо мене відмовилася фарбувати моя

You cannot copy content of this page