Головна

Історії з життя

Люба не вступила до вишу, а чомусь залишилась у місті і не показується додому. Як же їй було показатися на люди, коли вона носила під серцем дитя? Тоді, здавалось, увесь світ із неї кепкує. І Олег, її Олег, який так гаряче клявся її  кохати вічно, на лист відповів кількома реченнями, мовляв, не час іще йому бути батьком
Історії з життя 0
Те, що пропав гаманець, Люба побачила, коли вже майже під’їхали до Журбинців. За звичкою пірнула рукою у сумку, яку син називав «кравчуковий редикюль», і не відчула гаманця. Пронизала
Колишня дружина подала в суд, і у суді сказала, що хоче щоб донька жила зі мною. Я чесно кажучи, не готовий її забрати. Я готовий платити гроші на дитину, навіть не мінімальні, хоча б по 200 – 300 доларів в місяць, але повернутися в своє місто і виховувати дитину я не можу
Історії з життя 0
Коли мені було 20 років я зустрічався з дівчиною Мартою, вона була молодшою від мене на два роки. А через кілька місяців Мартуся повідомила мені, що ми станемо
Катерина на те аж в долоні сплеснула. — Ще тільки цього йому бракувало! Людочка своїм батькам і не казала, що в нього є дитина. От мудра дитина! Шепче мені на весіллі: «Глядіть, не проговоріться мамі, що Ігорчик на дитину гроші платить. Не треба, щоб вона знала!» І справді, що, в нього на чолі та дитина вимальована?
Історії з життя 0
Доки Катерина йшла до своєї хати від сільмагу, майже все село вже знало, з нагоди чого вона так закупилася, що ледве волочить дві величезні сумки. З кожним, кого
Дружина забороняє мені спілкуватися з батьками. Квадратні метри виросли глухою стіною між рідними людьми.
Історії з життя 0
Часом ми вибираємо собі пару, яка згодом виявляється не тією людиною, яку хотіли б бачити поряд наші батьки. Так сталося і зі мною. Як і будь-яка молода сім’я,
Не було ані жалю до себе, ані нарікань на весь світ, розуміла — вона мусить перетерпіти і мужньо все сприйняти. Очі наповнювалися сльозами, коли дивилася на двох діток — донечку й синочка. Як вони будуть без неї? А чоловік? Ніби й кохає, переживає, піклується. А як воно буде, коли іншу матір дітям приведе? Автоматично щось робила, ходила до останнього на роботу, іноді навіть сміялась, а думки, наче миші, гризли душу
Історії з життя 0
З великої дружби між двома жінками, хоч скептики і не вірять у наявність такої. А вони — наче сестри, розуміли одна одну з півслова. Олена лікар, за спеціальністю,
Коли відпустка добігала кінця, вони вирішили прогулятися містом. Зазирнули у місцевий ювелірний магазинчик. Поки Лариса розглядала товар та прицінювалася (бо гроші, які взяла із собою на курорт, вже закінчувалися), її кавалер просто прикипів поглядом до вітрини. – Ларисочко, кицюню, ти тільки глянь на цей чудовий золотий ланцюжок. Яка витончена робота, яке оригінальне плетіння! Ларисочко, квіточко, він зовсім тоненький і не дорогий. Мені б так хотілося, щоб ти мені його подарувала
Історії з життя 0
Про цей випадок мені розповіла моя близька подруга, коли саме повернулась з моря. Розповіла, що пoзнайoмилася там з досить милою жіночкою Ларисою, яка і розповіла їй свою маленьку,
– Ніколи більше сюди не телефонуй, забудь мій номер! І Таню теж не турбуй, ти для нас ніхто! – сказала і вимкнула зв’язок. Інна від безпорадності заплакала
Історії з життя 0
Спеціально для intermarium.news – Ніколи більше сюди не телефонуй, забудь мій номер! І Таню теж не турбуй, ти для нас ніхто! – сказала і вимкнула зв’язок. Інна від
– Пантруй свого чоловіка Єво! Доки ти пелюшки міняєш, він кралечок по кафешкам водить. А тебе вже ославив, аж сором слухати
Історії з життя 0
Спеціально для intermarium.news – Пантруй свого чоловіка Єво! Доки ти пелюшки міняєш, він кралечок по кафешкам водить. А тебе вже ославив, аж сором слухати. Не була щаслива мати,
– Хати моєї вам не бачити. Закривайте роти і летіть звідки з’явились. Все давно на Ґеньку-сусідку переписане. Вимітайтесь! – і пішла до церкви
Історії з життя 0
 Спеціально для intermarium.news – Хати моєї вам не бачити. Закривайте роти і летіть звідки з’явились. Все давно на Ґеньку-сусідку переписане. Вимітайтесь! – і пішла до церкви. На згарищі тихо
Хлопця покохала вродливого, веселого. Побралися, перші роки жили, наче у казці. Працювали, разом дома господарювали, донечку гляділи. Друзі забігали до нас частенько. Як же мені не підказало серце, що серед тих друзів — лихо наше ходить
Історії з життя 0
Люди кажуть що, гарна я, а щодо роботи — зовсім ніякої не боюся. Хлопця покохала вродливого, веселого. Побралися, перші роки жили, наче у казці. Працювали, разом дома господарювали,

You cannot copy content of this page