Історії з життя
То не добре, коли людина себе недооцінює, але й коли перевищує самооцінку, теж не є нормальним і до добра не призводить. Як от Наталя. Гарненька, мила від роду,
— Лесю, привіт! — звернулася до мене на вулиці повновида білявка. Я розгублено вдивлялася в її обличчя, намагаючись упізнати. — Невже я так змінилася? — наступала жінка. Щось
Суботній ранок. В густому тумані де-не-де блимає світло в сільських хатах. Чути, як по дорозі йдуть люди. В основному, жінки, перекидаються словом-другим. Дехто лається. – Просила, як чоловіка,
— ТАЇСО-О-О-О!!! Зачекай, не тікай!.. Ага, в обидві жмені! Таїса — якраз та, що її доженеш! У неї найкращі в класі оцінки з фізкультури. Ніхто її випередити не
Зіна і Володя були сусідами. Він знав, що вона дуже добра. Вона казала, що він найнадійніший. Росли разом, товаришували, повіряли один одному таємниці. Подорослішали і… залишились друзями. Сміялися
Можете вірити, можете ні, але вся ця історія відбувалась на моїх очах. І, як після цього не повіриш в дива і віщі сни. У подруги собачка віджила своє.
Мама моєї мами була знахаркою. Звали її Катерина Середенко. Люди з повагою ставилися до моєї, привітної до всіх, бабусі. А за те, що відала багатьма таємницями, вміла розгадувати
Оля крутилася перед дзеркалом. Причесалась, підфарбувала вії, обсмикнула міні-спідничку. — Та гарна вже, гарна, — до кімнати заглянула Олена. — Годі чепуритися, а то ще сороки вкрадуть, угледівши
— ТАТУ, тату! Це синьооке дівча з білявими кісками часто аж біжить вулицею за якимось здорованем — гарним, як намальованим. А той іде собі та й іде. Ні,
— А як ми батькам пояснимо, звідки друга дитина. – запитав у дружини Микола, – Ти хоч розумієш, що ти задумала? Ми ж навіть не знаємо хто він