Виявляється, можна палко закохатися і на схилі дарованих Господом літ
Одне з найсвітліших почуттів – кохання – асоціювалося в мене з юністю і вродою, зачарованими поглядами й зітханнями, захватом від краси його очей та блиском її шовкового волосся,
Ідуть у двір із хлібом сіллю і рушником вишитим. Але бачу, що сваха суне у руках ще й торбу якусь таку об’ємну. Ще тоді мене здивувало, що то в неї там
Ще коли я побачила той пакунок то мені в носі свербіти почало. Навіть не розпаковуючи того дару я вже розуміла, що поверну його тим людям. Донька хлипає мені
«Мамо, ви нічого доньці не скажете, ба більше того, ви мені ще машину нову купите», – зять дивився на мене і усміхався, а я розуміла, що так і вчиню
Коли я побачила, як зять милується з чужою жінкою в кафе, то не такої реакції я чекала, не такої. Тільки я рот хотіла розкрити та поставити на місце
– Мамо, як будете так мені на мозок капати, то поїдете назад до курей.
Де гарній дівчині знайти хлопця для створення сім’ї? Люди добрі, моя онука має двадцять сім років, сидить в хаті і не має ніякого кавалера. А дівчина вона гарна.
Знаєте, як я заміж ішла то мені мама в ноги лягала і не хотіла пускати за Васька заміж. Казала, що мені щастя у тім шлюбі не бачити і очі виплакати за таким чоловіком
Я оте сонне царство швидко розворушила по приїзді. Невістка вічно заспана і виморена від сидіння у хаті і нічого не робіння. Де тільки понабирались того: — Я з
– Ось ваше, всіх пороздавала, тепер почну нове життя. Не шукайте мене, назад не заберу!
Одного дня я вибігла з хати на шум, моя колишня невістка тримала за руку старшу дитину і казала: – В мами особисте життя має бути врешті-решт, досить з
Боже, мамо, та ти про що? У тебе в кожній кімнаті по телевізору, нащо тобі ще? Все є, ми й не знаємо, що везти. Хочеш, то ми тобі завтра такий же привезем: курям у сарай став, тільки не ображайся, мамо
— Не зважай, – каже мені Петро, – Не варта та справа твої сліз. Порадій за Орисю, бачиш вона щаслива у тій сім’ї. Але як я маю не
Не думала й не гадала, що моя мрія здійсниться – почав на мене Віктор погляди кидати. Ще б пак, я гарно виглядаю.
Моє дитинство проходило в дев’яності, де символом були светри-бойси про які я мріяла. Особливо про такий, як у Іринки, білий з ґудзиками і написом. Звичайно, що з таким
– Будь ласка, нікому не кажи, про те, що ти бачила. Я не хочу аби мене жаліли, я хочу виростити своїх дітей з батьком, який їх любить
«Слава богу, що гуляє», – махнула рукою подруга, а тоді попросила мене таке, що я аж рота розкрила. І так само тепер я сиджу на їхній тридцятій річниці
– Ну що, на вокзал? – спитав чоловік, закриваючи останню валізу. Я мовчки кивнула. У нас було дві валізи, дитина і ні копійки в кишені
Повернутися в Україну було нашим спільним рішенням. Але повернулися ми без роботи, без житла, без чітких планів. Лише знали: треба щось змінювати. Спочатку жили у мами, але там

You cannot copy content of this page