Історії з життя

І не думала, що доживу до такого. Та б хто мені сказав, що мої рідні діти здатні на таке, я б ніколи в житті не повірила б. А

— Мені набридли ці плачі і суєта навколо однієї дитини. Усе що заробляю – в прірву. Мама лежить ще. Я йду! Аліменти виплачуватиму! — сказав Максим і зачинив

Уже не п’ятий місяць затримуюся після роботи. Ну, не хочу йому йти додому від слова зовсім. Вдома дружина яка постійно усім невдоволена і починає голосити і повторювати одне

— Машо, роби щось, бо в мене все менше бажання додому повертатись. Поглянь довкола, хіба ж можна так жити? Я вже з останніх сил усе це терплю, дивись,

“Я сама впораюсь! Не потрібно мені ніяких грошей від нього” – вкотре повторює мені сестра і вкотре у мене око смикається. Тобто її колишній буде сидіти в кафе

Ото набралась неприємностей на свою голову на старості років. Але якщо подумати, знову б так і вчинила б. Ну а куди ото годиться скажіть мені люди добрі. “Не

Вона стояла на порозі низько опустивши голову. Зморена, голодна, в одязі з чужого плеча. Годі було й упізнати у цій виснаженій жінці колишню розкішну пані. тільки Бог відає,

“Дякую вам, мамо. – щораз при зустрічі говорить мені невісточка. – Дякую, що такого чоловіка мені виховали. Дай Боже. аби і я зуміла своїх такими виховати”. Чула я

— Оце потрібно було чоловіка покидати заради такого життя? – дивиться на мене мама з докором, – Про себе не дбаєш, а діти тут до чого? А те

Я не з тих, хто спокійно візьме кілька льодяників і пачку сірників замість здачі в магазині. «Ви мені за ці цукерки завтра хліб продасте? А за кілька пачок