fbpx
Якби не неймовірна втома, Даша ніколи б не наважилася перечити свекрусі. Але тут вона мала вибирати – або послухатися і впасти, або послати всіх куди-подалі і мати можливість хоч трохи відпочити. — Володя весь день був удома! Міг би собі і поїсти приготувати і сорочку попрасувати! Та й ви могли б не сидіти дві години, чекаючи мене, а погодувати сина, раз він сам не може!
Даша йшла додому, буквально падаючи з ніг від втоми. Єдине її бажання зараз було потрапити додому і, хоча б, присісти. — Дарино! Ну як так можна? — на
Проте уже шість років я не зрозуміло у якому статусі. Зустрічались з хлопцем ми довго, а потім, коли він мене засватав, ми почали жити разом. Спочатку вирішили, що весілля оплатимо самі. Збирали кошти близько року, а потім мій коханий почув, що начальник продає своє майже нове авто практично за безцінь. Грошей які ми зібрали на весілля мало б вистачити і на машину і на оформлення. Він так благав. Наводив такі аргументи. Ще й казав, що таксуватиме і на весілля ми заробимо ще швидше. Я погодилась. Купили авто і почали знову збирати на весілля
Я ніколи не була легковажною дівчиною і завжди цінувала глибші взаємини між людьми. Мені завжди здавалося, що правильно зустріти того єдиного, за якого я буду готова вийти заміж,
Свекрухи бувають різні. Але моя точно з особливостями. Стосунки зі свекрухою у нас натягнуті. Вони такими були з самого початку. Я – друга дружина. І я у всій красі відчула всю красу цього словосполучення
Перша була улюблена, прекрасна, а внучок від тієї, першої дружини, теж обожнюваний. Йому зараз 22 роки, він ніде не працює, сидить на бабиній шиї. Свекрусі хочеться тільки одного
Знаєте, я завжди товаришувала із власною головою. Але останнім часом мені здавалося, що хтось буває в квартирі під час нашої відсутності. От чесно, приходиш ввечері додому і помічаєш, що деякі речі не на своїх місцях
Знаєте, я завжди товаришувала із власною головою. Але останнім часом мені здавалося, що хтось буває в квартирі під час нашої відсутності. От чесно, приходиш ввечері додому і помічаєш,
– Ой, – захоплено розповідає свекруха, намагаючись відсунутись якнайдалі від моєї донечки. – Якби ж ти бачила своїх племінників! Так виросли! А гарнюні які, а розумні. На забери її, – віддає мені дочку, яка все ж залізла до бабусі на руки, – Вони вже ходити починають і перші слова кажуть. Ну все, пішла я , а то вже за онуками скучила
У мене дах скоро з місця рушить! Мені настільки прикро за своїх дівчаток, що немає більше сил, це слухати! Вся справа в моїй свекрусі. Ви не подумайте, вона
Мама на гостину завітала. Новину принесла “радісну”. Сидить рюмсає і поради у мене питає. А що я можу сказати, сама дар мови втратила – такого повороту ніхто не очікував аж ніяк
Моя матуся найкраща в світі! Вона подарувала мені життя дуже рано. Їй тоді було всього шістнадцять з половиною років. Вся рідня була проти, але мої дідусь і бабуся
Якась вона приторно-ідеальна була, чи як. Ну не може людина бути от такою солодкою доброю і гарною до всього ж. Я в людях розбираюсь, а тут – жодного мінусу, як не крути. От і вирішив перевірку влаштувати. А чи не за гроші мої вона заміж зібралась?
У мене прекрасна дружина – неймовірна і вірна. Була. Ми були настільки близькі один одному, що часом нам не потрібні були слова. Щоранку, розлучаючись перед роботою, давали обіцянку
А діти, ніби нічого не бачать і не розуміють. Донька дзвонить з запитанням, а що я з квартирою робитиму. Просить, аби я не надумала її продавати і розмінювати, бо їм з братом тоді і спадку ніякого не залишиться. Запитую, коли тоді? Тобто вона вже зараз думає, що отримає коли нас не стане? Мама її тільки з цього боку цікавить, чи як? Образилась вона на мене, сказала, що я все перекручую на свій лад
Знаєте, всі говорять, що діти – квіти життя, за якими потрібно стежити і робити для них все. В цілому я згодна, але тільки в тому випадку, коли ті
Розлучаюсь. Чоловік утратив руль і гальма. Нікого не соромився – водив дівчат прямо у нашу квартиру. І що ви думаєте – мої батьки на боці чоловіка. Щодня просять мене одуматись
Подала на розлучення. Чоловік перейшов всі межі дозволеного своїми пригодами. Я довго терпіла, але усякому терпінню приходить кінець. Ось і моє закінчилося. Жили ми разом більше десяти років.
Вчора ввечері приходила свекруха – покритикувати мої грядки (це її улюблене заняття), з посмішкою запитати про те, як мої діти школу закінчили «точно на одні трієчки», а заодно розповісти про те, як вона ходила до своєї подруги, баби Марії, і вони там їли «бройлера домашнього річного». Але бройлер НЕ жувався, і тому додому моя свекрушечка пішла голодна. А сьогодні, з самого ранку половина цього бройлера, правда поки в сирому вигляді, лежить у мене на столі
Мені його принесли зі словами «твої дітки все одно з’їдять». Ну так, що вже там, звичайно з’їдять. Ми ж жебраки, голодні і не можемо собі дозволити купити нормальну

You cannot copy content of this page