Історії з життя
Мені зараз 38, чоловікові Миронові -40. Одружені понад вісімнадцять років. Виховуємо двох дітей. Завжди жили гарно, дружно, мали гарних друзів – сімейну пару, чоловік займався бізнесом, я деякий
Сили терпіти вже просто в собі не знаходжу. Я заміжня, є діти, живемо окремо. У моїх батьків є ключі від нашої квартири, у нас від їхньої. Моя мама
— Ну, – каже мені мама після кількох днів своєї гостини, – І як ти з цим Павлом життя своє уявляєш? Ти мене, доню, вибач, але любов любов’ю,
Вісім років тому я залишилась удовою з двома малими дітьми на руках. Оскільки жили ми із чоловіком разом зі свекрухою у її домі, то практично одразу після того,
Коли брат надумав їхати в Італію на заробітки, то прийшов до мене з одним “маленьким” проханням. Звісно ж я одразу запевнила, що йому немає про що хвилюватись і
– І як це ти з освітою і до такого не додумалася? – Про все треба домовлятися перед весіллям! – Та він одразу був таким, а ти уваги
Я ще, знаєте, старалася, думала, що як зачіску зміню, додам щось нове в меню, але не могла йому усміхатися. Не могла. А тут подруга давня запросила на каву
Я перераховувала все, що чула і бачила про того чоловіка, який нічого не мав, а швендявся з заробіток на заробітки і не просихав. – Я до дому їхати
Я одружена з чоловіком двадцять років і найважчим в ньому вважаю людські слова. Таке враження, що люди з усіх сторін «бажаючи мені добра» тільки те й робили, що
Це я говорила собі в думках, а сама чогось сиділа з ним в обнімку і тримала його за спітнілу руку. Ми сиділи на лавочці, в руках по пінному