Історії з життя
Мені 35 років, і у мене є син, якому 6 років. Він у нас хлопець самостійний, я його з дитинства привчала так жити. У три роки я віддала
Олька в кімнаті у себе лила слізки, тільки щоб тато не бачив. І все-все робила як треба. Ну, там, в розумінні, школа, дім. І навчилась у бабусі готувати,
Аня увірвалася в дім справжнім вихором і з порога вигукнула: – Мам, а вечеря готова? Хочу їсти, просто падаю! І Олю з садка ти забрала ? Маргарита Павлівна,
– Що купите? – розгубилася баба Дуся. – Ну те, що ви хочете… – Та я це… Просто за хлібом зайшла. – Значить, купимо вам хліба. Тату, йди
Михайлючці подзвонила колишня однокласниця Пилипчучка, сказала: – Через місяць збираємося, шкільні роки чудесні і таке інше, старі закоханості згадаємо… – записувати тебе? Не тягне? Розтовстіла, чи що? Федорцівку
Я чоловік. Мені 35. На роботі начальник. В житті – відлюдник. Ні братів, ні сестер, ні тварин, ні квітів. Постійно ходжу в один і той же паб, сідаю
Знаю, що це звучить дивно, але нам здається це буде краще для неї. У неї ж нікого не було до 27 і якщо ми зараз все розповімо, то
Я заміжня вже 6 років. Все добре, але мій чоловік неймовірно ревнивий. Раніше, коли ми тільки зустрічалися, мені це подобалося. У мене не було сумнівів в його любові.
Моя донька з зятем геть втратили відчуття реальності. Прийшли вчора такі щасливі і задоволені. Новину мені свою “прекрасну” розповісти. А я на них дивлюсь ніяк не втямлю: жартують,
Я потрапила в притулок, а моя п’ятимісячна сестра – в будинку малятка. Поки через місяць за нами не приїхала вона: єдина родичка, яка через суд домоглася права опіки