fbpx
Ранок, субота, хотілося трохи відпочити і розслабитися. Я пішла до вітальні, зручно влаштувалася на дивані і включила телевізор. Не минуло й 5 хвилин, як прибігла Елла. Забрала в мене пульт і включила свої мультики. – Елло, я ж дивлюся кіно. – Це мій телевізор, мій диван і моя квартира. Я буду дивитися мультики.
Мені 25 років. Я ще не була одружена. Та й дітей своїх у мене немає. Я не так давно закінчила навчання. Потім захоплено осягала свою нову професію. У
Марія не те щоб не прийняла Надю, вона бачити її не могла! Її Микитка, її гордість, її плани, її опора, її склянка води в старості, не вважав за потрібне навіть порадитися заздалегідь.
– Мамо, ми з Надійкою подали заяву. Через два місяці одружимося. Це їй, яка свою молодість і 25 років життя йому присвятила?! «Ми подали заяву»? І все? Приймай
Бабуся Голда Називала мене Монею. Їй говорили, що мене звати інакше. Вона посміхалася і фиркала у відповідь: – Ой, я вас благаю, ви що, вважаєте, що я зовсім вже клепку втратила? Ви за кого мене маєте? Можна подумати, що я не знаю кого як звати. Я прекрасно знаю, що це не Моня! У мене від вас голова вже на дев’ятому місяці!
Вона нарочито голосно гриміла посудом в раковині, даючи знати, що їй не приємно, коли її вчать всякі шмокі. Я сидів за кухонним столом нашої комуналки і пив компот.
В метро я довго спостерігав за дівчиною, яка копошилися в телефоні з наглухо розбитим екраном. Нечупара, зловтішався я про себе, як можна виходити в світ з таким мобільником. Через годину я урочисто впустив свій смартфон на гранітну підлогу станції метро. Наш тлінний світ весь поцяткований дрібними павутинками карми
Спочатку мій смартфон пустив збоку веселу павутинку тріщин і на цьому заспокоївся. Але вже до вечора він всіявся райдужними смужками, зображення почало стрибати, як в “Матриці”, і, нарешті,
– Він нам не рідний, навіщо ти його до заповіту вписав, тато! Це жарт такий, чи як? Попереджаємо, тату, коли тебе не стане, ми за кожну копійку і за кожну річ горою стоятимемо. Ваш прийомний син нічогісінько не отримає
Анастасія Павлівна та Євген Васильович – люди вже немолоді, обом трохи за 60 років. У них дві дорослі дочки і молодший син, якому на даний момент 17 з
Краплею, що переповнила чашу, стала – їжа. Відкривши в вихідний день холодильник, дідусь не виявив там нічого, крім половини пакету зіпсованого кефіру. Вибору просто не було і старенький таки зважився
З віком життя Кирила Львовича потьмяніло. Він вже не відчував у собі стільки сил як раніше. Зморшкувата чоловіча рука пройшлася по тумбочці в коридорі. Рахунки за ЖКП, квартплата,
— Давай обговоримо усе і одразу. Я згоден лишень у тому випадку жити разом, якщо бюджет у нас буде роздільним, а гроші, які ми з тобою вкладаємо в побут ділитимуться строго навпіл. Жінка спочатку здивувалася, навіщо такі складнощі. Зарплатня у обох практично однакова, плюс-мінус. А потім підрахувала, подумала, зважила всі за і проти, і погодилася. Уже наступного дня дала обранцю список “чесного і розділеного навпіл” спільного проживання
Після трьох місяців знайомства Денис усе ж наважився запропонувати Маринці спільне проживання. Обом було уже давно за сорок і це був не перший шлюб. — Давай обговоримо усе
Мій сині невістка на заробітках у Чехії. Свою доньку тимчасово привезли до мене, адже живу я не далеко і до школи дівчинці зручно ходити. Але ж мене ніхто не попереджав, що то за дитина така! Моїй онуці 15 років. Вся справа в тому, що вона занадто багато їсть. Їжа, яку я готую на кілька днів, йде за один
Мій сині невістка на заробітках у Чехії. Свою доньку тимчасово привезли до мене, адже живу я не далеко і до школи дівчинці зручно ходити. Але ж мене ніхто
– А чому я своєю дитиною повинна пишатися? Вона звичайна. Ніяких задатків. Напевно, в батька свого пішла. Тому й залишила я її тут в селі з тобою. Вона зі Світланою взагалі ні в яке порівняння не йде
Трирічна Оленка радо вибігла назустріч бабусі Каті, яка прийшла забирати її з дитячого садка. – Бабусю моя! А де мама? Вже всіх забрали! – Мама поїхала, Оленка, але
Сусіди почали заспокоювати жінку, а потім, розділившись на невеликі групи, стали бігати по всьому мікрорайону, в пошуках дівчинки. «Даша, Даша» – чулося з усіх боків, але Даша як крізь землю пішла. Дитини ніде не було, а якщо врахувати те, що дівчинка була слухняною і нікуди далі двору не йшла, то її зникнення було досить дивним
Стояв теплий, літній вечір. Алла вийшла посидіти з сусідками на лавочці. Біля під’їзду жінки обговорювали всіх неблагополучних сусідів, негаразди двору, під’їзду і всієї країни в цілому. — Діма,

You cannot copy content of this page