Історії з життя

— Здайся, синку! – просила Валентина, а у відповідь чула тишу, яка була красномовнішою за будь-які слова, – Здайся, прошу тебе! Проти кого ти підеш? Ти ж виріс

— На маму чоловіка у тебе час є, а для рідної не знаходиться? – почала мама з порогу не звертаючи уваги на присутність Ніни Олександрівни, – Диви скільки

— Невже власну, невиправдану гордість ти готова поставити вище, за щастя сестри і її дитини, яка ще й на світ не з’явилась. Сам Єгор тебе ніколи не залишить,

— Тобто я повинна усе своє життя простояти біля плити аби готувати, готувати і ще раз готувати? Я для цього на світ народилась і дві вищі освіти отримувала?

— Все, – сказав чоловік мені учора, – Я так більше не можу і не хочу жити. Хіба ж ти не бачиш, що ця людина робить? Таке не

Я людина дуже гостинна, любимо зустрічати гостей, та чоловік мій теж “компанійський”. Ми й самі не проти сходити до друзів на гостину. або з’їздити кудись компанією. Не скажу,

І не думала, що доживу до такого. Та б хто мені сказав, що мої рідні діти здатні на таке, я б ніколи в житті не повірила б. А

— Мені набридли ці плачі і суєта навколо однієї дитини. Усе що заробляю – в прірву. Мама лежить ще. Я йду! Аліменти виплачуватиму! — сказав Максим і зачинив

Уже не п’ятий місяць затримуюся після роботи. Ну, не хочу йому йти додому від слова зовсім. Вдома дружина яка постійно усім невдоволена і починає голосити і повторювати одне

— Машо, роби щось, бо в мене все менше бажання додому повертатись. Поглянь довкола, хіба ж можна так жити? Я вже з останніх сил усе це терплю, дивись,