Історії з життя

“Я сама впораюсь! Не потрібно мені ніяких грошей від нього” – вкотре повторює мені сестра і вкотре у мене око смикається. Тобто її колишній буде сидіти в кафе

Ото набралась неприємностей на свою голову на старості років. Але якщо подумати, знову б так і вчинила б. Ну а куди ото годиться скажіть мені люди добрі. “Не

Вона стояла на порозі низько опустивши голову. Зморена, голодна, в одязі з чужого плеча. Годі було й упізнати у цій виснаженій жінці колишню розкішну пані. тільки Бог відає,

“Дякую вам, мамо. – щораз при зустрічі говорить мені невісточка. – Дякую, що такого чоловіка мені виховали. Дай Боже. аби і я зуміла своїх такими виховати”. Чула я

— Оце потрібно було чоловіка покидати заради такого життя? – дивиться на мене мама з докором, – Про себе не дбаєш, а діти тут до чого? А те

Я не з тих, хто спокійно візьме кілька льодяників і пачку сірників замість здачі в магазині. «Ви мені за ці цукерки завтра хліб продасте? А за кілька пачок

Я зовсім розгубилась і якщо чесно водночас щаслива і плачу постійно. Хоч з дому не виходь, люди мають про що побалакати, кожен вважає за потрібне підійти і дати

Мені було дев’ятнадцять і я навчалась на другому курсі медінституту, коли в моєму житті з’явився Ілля. Син заможних батьків “селебриті”, як називали його мої однокурсники. Ми зійшлись із

Я довгі роки працювала за кордоном. Мій син був у шостому класі коли я однією з перших з нашого села поїхала до Італії. Двадцять п’ять років життя минуло

Так доля склалась, що я за свій вік ніколи й заміжня не була і діток не маю. Посивіла в дівках. як люди кажуть, ото так воно і є.