anna

З моєю найкращою подругою Оленою ми знайомі ще з університету. Разом проходили всі радощі і труднощі студентських років, а тепер дружимо сім’ями. Коли я вийшла заміж, мій чоловік

— Чекай, мамо. Чи не ти завжди кажеш, що зробиш усе заради нашої сім’ї? Заради мене – свого сина? Чому ж коли дійшло діло до обіцяної допомоги, коли

Найбільший скарб, що залишив мені перший чоловік – наша донечка Оля. Ми з чоловіком розлучилися три роки тому, хоч я його дуже кохала. Не знаю, що і кому

Своє дитинство Марина воліє навіть не згадувати, адже воно залишило глибокий слід у її душі. Та й що доброго згадати: батько залишив родину, коли дівчинка була ще немовлям.

Рік тому зі мною трапилася історія, яка кардинально змінила не тільки моє життя, але й погляди. Однак, тоді я й подумати не могла, що от так усе буде.

– Рито, ти повинна зрозуміти – я тебе кохаю. Але, я – людина особлива. Я не буду вірним лтобі, не зможу, хоч саме ти завжди будеш у мене

От я ніколи не вірила у те, що можна виграти в лотерею. Хоча, ні десь у глибині душі сподівалася на чудо. Ну знаєте, дитяче ще щось залишилось. А

– Знайомся, мамо, це моя кохана дівчина, Ірина, – урочисто оголосив Сергій, заводячи в кімнату гостю. Я підняла очі, і світ мені перед очима поплив і завертівся. Переді

Марина сиділа на кухні, вперши погляд у порожнечу. Її подруга Олена уважно слухала, сповнена співчуття й тривоги. — Я більше так не можу, — прошепотіла Марина, витираючи сльози

— Відколи одружились, квартиру орендують! — розповідала пенсіонерка Галина Іванівна своїй сусідці Марії. — Уявляєш? Одружилися більше десяти років тому, уже двоє дітей мають, а про своє житло