Уже як побачила я обличчя свахи коли не розмова про весілля була, а конкретні цифри називатись почали, так одразу зрозуміла, що те свято ляже на наші плечі. Так вона театрально ухопилась за край столу і сповзати зі стільця почала, що прямо й я повірила, аби за мить та не прийшла в себе і не почала доводити, що ми забагато хочемо. Але, не те мені в душу запало, а гроші весільні. Вірніше, як “молоді” ними розпорядились
Уже як побачила я обличчя свахи коли не розмова про весілля була, а конкретні цифри називатись почали, так одразу зрозуміла, що те свято ляже на наші плечі. Так
“Мама для нас заробляла десять років. – починає чоловік своєї улюбленої заводити, – Невже ти не розумієш, що тепер наша черга про неї дбати?”. Так, я вдячна свекрусі за все те, що ми завдяки їй маємо нині. Однак, чи виправдовує те що вона нам дала таку її нинішню поведінку?
“Мама для нас заробляла десять років. – починає чоловік своєї улюбленої заводити, – Невже ти не розумієш, що тепер наша черга про неї дбати?”. Так, я вдячна свекрусі
Як приходжу я в дім сина і невістки, то очі мушу закрити і затулити вуха. Виходжу і ще довго до тями прийти не можу, бо ж де таке видано? Ну, але ж мовчу, розумію, що буде, якщо хоч слово зроню. Але, коли сваха моя на гостину до доньки завітала, я геть розгубилась
Як приходжу я в дім сина і невістки, то очі мушу закрити і затулити вуха. Виходжу і ще довго до тями прийти не можу, бо ж де таке
Донька на дзвінки не відповідала, як і новоспечений зять зі сватами. Ну а, що ми собі могли подумати хорошого, скажіть? Найняли авто і разом із чоловіком поїхали у те село, що й на карті його не знайдеш. Але, лиш сорому набрались, бо таку нам зустріч улаштували, що сором розповісти
Донька на дзвінки не відповідала, як і новоспечений зять зі сватами. Ну а, що ми собі могли подумати хорошого, скажіть? Найняли авто і разом із чоловіком поїхали у
Спочатку я подумала, що у сина і невістки гості, бо говорили у нічній тиші, ніби, як кілька голосів. Прокинулась. Прислухалась, але ж ні словечка не розібрала. Зрештою, встала і здивувалась ще більше, бо ж говорили у кімнаті спальні сина, а світло не горіло. Увійшла, аби розібратись і обімліла
Спочатку я подумала, що у сина і невістки гості, бо говорили у нічній тиші, ніби, як кілька голосів. Прокинулась. Прислухалась, але ж ні словечка не розібрала. Зрештою, встала
До слова запросили маму нареченого і коли та почала взалі раптом запала напружена тиша. Зрештою, такого навіть тамада не витримав і вимкнув мікрофон. Однак, Ольга Дмитрівна була не з тих, хто так просто здається
До слова запросили маму нареченого і коли та почала в залі раптом запала напружена тиша. Зрештою, такого навіть тамада не витримав і вимкнув мікрофон. Однак, Ольга Дмитрівна була
“Мариночко, а де солянка?” – дивиться Іван Васильович очима великої дитини. – “Доню, ти так смачно її готуєш. Можеш завтра ще порадувати батька твого чоловіка”. Я повільно закипаю, але вдягаю посмішку і йду на серйозну розмову із чоловіком
“Мариночко, а де солянка?” – дивиться Іван Васильович очима великої дитини. – “Доню, ти так смачно її готуєш. Можеш завтра ще порадувати батька твого чоловіка”. Я повільно закипаю,
“Мама сказала, що я буду будівельником” – каже гордо онук. А мені так і хотілось сказати: “Та яка ж вона тобі “мама”?”, – але ж мовчу, бо дитина нічого не знає. Однак, поспілкувались ми із ним і я вже напевне вирішила відкрити онуку правду, бо ж це багато б йому прояснило, та й долю б виправило
“Мама сказала, що я буду будівельником” – каже гордо онук. А мені так і хотілось сказати: “Та яка ж вона тобі “мама”?”, – але ж мовчу, бо дитина
Моя мама вирішила зробити заповіт “по совісті”, виправити багаторічну несправедливість і відійти у кращий світ із чистим сумлінням. От тільки я залишусь без нічого, але вона “нічого не може вдіяти”
Моя мама вирішила зробити заповіт “по совісті”, виправити багаторічну несправедливість і відійти у кращий світ із чистим сумлінням. От тільки я залишусь без нічого, але вона “нічого не
То чим ти від своєї свекрухи відрізняєшся? – дивиться на мене Лідія строго, – На цьому ж місці ти сиділа і хлипала, на долю свою жалілась, пам’ятаєш? А тепер? Двадцять років минуло і ти стала тією ж жінкою через яку от тут хлипала? Не соромно?
То чим ти від своєї свекрухи відрізняєшся? – дивиться на мене Лідія строго, – На цьому ж місці ти сиділа і хлипала, на долю свою жалілась, пам’ятаєш? А

You cannot copy content of this page