nat

Мене звати Оксана, мені 29 років. У мене є чоловік – Андрій, і наш маленький син, Іванко, якому нещодавно виповнилося три роки. Наше життя загалом стабільне, навіть спокійне.

Лежу в лікарняній палаті вже третій день. Сім ліжок, шість чоловіків, і я – сьомий. Хто з гіпсом, хто після операції, хто зі спиною мучиться. До кожного приходять

Але, якщо він не обирає свою сім’ю, то за нього це ніхто зробити не зможе і те, що мені залишилася наша квартира і аліменти не говорить про нього,

– Важко, – тільки й буркнула я, бо реально так і є, хай ті сходи і два метри шириною, але мені більше й пальцем кивнути не хочеться аби

Чоловік ніяк не може мені повірити, що це все трапилося лише через моє добре серце, щоб не слухав він сусідку Ганю, наче від мене якийсь хлоп виходив. –

Заздрість — це як маленький черв’як, який потихеньку підточує тебе зсередини. Ти можеш навіть не помічати, як вона оселяється у твоєму серці, але одного разу прокидаєшся і розумієш:

Мені здається, що кожен із нас хоча б раз у житті отримував подарунок, який змушував задуматися: «Ну, це жарт чи серйозно?» Отак і сталося зі мною. Нещодавно я

Я дуже люблю свого чоловіка, але мене бентежить те, що ми за законами християнської етики не мали б взагалі одружуватися. Звичайно, що я всім розказую, яким дивовижним способом

Я була так вихована, що я маю попри втому, недосип і лінь. Маю. І не хвилює як, але це має бути зроблене. Одразу бачила перед очима маму, як

От що би ви робили на моєму місці, мені цікаво. Що? Я їм купила квартиру аби вони там жили та дітей ростили, а зять тягне доньку на орендовану.