Головна

nat

Хочу звернутися до своїх сватів, яких, на жаль, ніколи не бачила. Вони проживають в одному із сіл Вінниччини і навіть не підозрюють, що у них підростає внучка Софійка.
Історії з життя 0
Дорога редакціє! Хочу з твоєю допомогою звернутися до своїх сватів, яких, на жаль, ніколи не бачила. Вони проживають в одному із сіл Вінниччини і навіть не підозрюють, що
Утік від цілодобового дитячого лементу, тещиних докорів, жінчиного втомленого вигляду, розтріпаного волосся, вицвілого халата у затишок Раїсиної оселі, на її м’які подушки, у переливи її голубиного голосу, до білої скатертини і накрохмалених фіранок. Так приємно було відчувати себе маленьким божком, на якого моляться, якому догоджають, з якого здмухують пилинки
Історії з життя 0
«Гуп! Гуп! Гуп!» — глухо стугоніло надворі і ніби шпичаками штурхало у скроні, тривожачи легкий післяобідній сон. — А бодай тобі! — Василь так різко підскочив на дивані,
Олег весь час був невдоволений чимось, тому я зовсім не здивувалася, коли у нього з’явилася інша. Про її присутність у його житті, я дізналась цілком випадково, із його сторінки у соцмережі, яку він залишив відкритою, поспішаючи на роботу
Історії з життя 0
Історія нашого сімейного життя розпочиналася дуже і дуже красиво. Коханий чоловік завжди тішив розкішними букетами квітів, а я віддячувала смачною і вишуканою вечерею. Але, на жаль, через два
Хотів було сказати ще щось, але, обвівши поглядом жінок, густо почервонів, бо зрозумів, що говорить багато зайвого. Підійшов до друга Андрія, хитро усміхнувшись, щось шепнув тому на вухо. Той округлив очі й здивовано перепитав: – Та невже? Оце так результат! Може, й мені почати бігати?
Історії з життя 0
Після того, як не стало дружини Вадим Степанович сумував півроку й довів себе до стану старого дідуся. А потім одумався, що ж – життя триває. Не можна впадати
Схопиться Іван. Вийде в другу кімнату, в коридор. У кухню загляне… Пусто. Тихо. Сумно. Ніби щось десь шерехнуло. Але то йому так здалось… Нема Марії і не буде. Вона дивиться на нього зі старої світлини сумно, ніби аж з докором. — Ну й чого ти, Іване, схопився? Я ж бо вже так далеко від тебе, що жодний автобус туди не ходить
Історії з життя 0
Коли відійшла Іванова дружина за обрій і він залишився самотою у хатньому сумі, здавалось йому, що хата побільшала і потемнішали її закутки. Дивився на старий диван, на якому
Онук Славко любить приходити до нас у гості. Ладен день і ніч із дідом вовтузитись у гаражі, де стоять мотоцикл та «Жигулі». Дуже любить техніку. Щоправда, зять сердиться, коли бачить Славка із забрудненими в мастилі руками. Спочатку гадала — від того, що Віталій такий чепурун, але нещодавно з’ясувалося, що річ в іншому
Історії з життя 0
Я і мій чоловіком — звичайнісінькі сільські мешканці, усе життя пораємося на землі. Мешкаємо у райцентрі, маємо власну садибу з клаптем городу і садком, чимало свійської живності… Сім
Ганна Максимівна оселилася в їхньому селі порівняно недавно — років зо два тому. Переїхала з іншої області, аби бути ближче до синів, які «закріпилися» в столиці. Освоювалася швидко, наводила лад у господі: чепурила будинок, порала город — невтомно садила, полола, поливала
Історії з життя 0
Ранок. Похмурий, сірий, туман і мряка. Лідія Павлівна підійшла до вікна. О цій порі вулиця майже порожня. Діти пробіжать до школи, і знову тиша. Односельці пораються по господарству…
На якесь свято я купила однакові подарунки своїм синам і його. Хтось із моїх дітей тоді сказав: «То що — сини Славика тобі такі ж рідні, як і ми?». Я зрозуміла, що, вийшовши заміж, можу втратити своїх дітей
Історії з життя 0
Зі своїм майбутнім чоловіком Олена познайомилася, коли складала іспити в тодішній Луцький інститут. Уже декілька років працювала після школи, тож вступала на заочне відділення. Як і лучанин Олег,
Люба не вступила до вишу, а чомусь залишилась у місті і не показується додому. Як же їй було показатися на люди, коли вона носила під серцем дитя? Тоді, здавалось, увесь світ із неї кепкує. І Олег, її Олег, який так гаряче клявся її  кохати вічно, на лист відповів кількома реченнями, мовляв, не час іще йому бути батьком
Історії з життя 0
Те, що пропав гаманець, Люба побачила, коли вже майже під’їхали до Журбинців. За звичкою пірнула рукою у сумку, яку син називав «кравчуковий редикюль», і не відчула гаманця. Пронизала
Колишня дружина подала в суд, і у суді сказала, що хоче щоб донька жила зі мною. Я чесно кажучи, не готовий її забрати. Я готовий платити гроші на дитину, навіть не мінімальні, хоча б по 200 – 300 доларів в місяць, але повернутися в своє місто і виховувати дитину я не можу
Історії з життя 0
Коли мені було 20 років я зустрічався з дівчиною Мартою, вона була молодшою від мене на два роки. А через кілька місяців Мартуся повідомила мені, що ми станемо

You cannot copy content of this page