nat
– Дмитре, у нас діти і онуки. – Я…Я… Я тебе просив купити дачу! Біля річки ! – Он річка, чого ти кричиш?, – спокійно показую йому на
За сорок років спільного життя зі своїм чоловіком ми дітей не мали, не дав Бог, хоч робили все можливе і неможливе. Тому я й прикипіла душею до сестриних
– Вигнала мене Люда, я в тебе побуду, добре? – Так, – сказала я, але в душі кричала «Слава Богу»!». Не подобалася мені Люда, якась наче з села,
Тим більше, що Юрко ж мій чоловік. Різниця у нас велика, цілих п’ятнадцять років, але я навпаки рада була тому, що він старший, бо я хотіла не лише
Я пам’ятаю тільки одну фразу з дитинства, мама завжди просила бути тихо. – Не пискуй до тата, – це була миттєва фраза на тихе «ні», коли ми не
– Я тобі казала, поки молода та виходь, а тепер що? Хто тебе візьме? І вчилася ти і що? Тепер в магазині на касі з вищою освітою! І
В ті роки молодь могла вижити лиш в місті, бо й квартиру давали і роботу давали. А в селі треба було тулитися з батьками та працювати зранку до
Чого ж я ходжу, мов прив’язана? Невже через той випадок? Ми з Василем жили добре за мірками всіх друзів і знайомих: квартира, машина. В село до його батьків
Я Ліну мала дуже юною, батьки мало волосся на собі не рвали, що я й вчитися нікуди не піду, а так за пелюшками себе загублю. Але я всюди
Шукала я співмешканку, щоб платити менше, без шкідливих звичок, акуратну і відповідальну. Вимога була єдина – вона має працювати, щоб я була певна, що вчасно платитиме свій внесок