Можу сказати одне, що того спекотного весняного дня сталася зі мною та оказія з кількох причин
Найперше, думаю, що через мій характер, а вже потім через те, що років мені є, а чоловіка нема, а вже потім тут про сонце. Отож, мені тридцять дев’ять
Думаю, на моєму місці всі б так вчинили, просто прийнято за таке кивати пальчиком, мовляв, як могла, а треба було ось так
Знаєте, відколи чоловік всі рішення звалив на мої плечі, то мені теж хочеться пальчиком кивати та повчати. Але інколи приходиться обирати, що будуть їсти всі, не залежно від
Коли мій чоловік взяв на роботу молоденьку секретарку, то я зрозуміла, що треба чекати потрясінь
Відмовляти його від такого вчинку сенсу не було, він би сказав, що я лізу в його роботу і цим знижую його авторитет. Я дуже добре вивчила свого чоловіка
Кажуть, що треба простити аби рухатися далі, але я на такий випадок теж можу назбирати висловів, що прощати ні в якому разі не треба. На своєму випадку я можу сказати, що наче все у мене добре, але я свого першого чоловіка не можу до дітей підпустити й близько
Почалося все з того, що ми закохалися і одружилися, далі вирішили, що треба нам власну квартиру мати і взяли кредит в валюті. Далі була криза дві тисячі восьмого
Я з нетерпінням чекаю, коли обірветься та остання ниточка, яка поєднує мене з Україною. Все моє життя тут, в Португалії, тут мій другий чоловік, тут моя донька від першого шлюбу знайшла своє щастя. Вдома лише мама, якій вже вісімдесят п’ять років, але вона ще при добрій пам’яті
Коли я раз в два роки їду в Україну, то не відчуваю ніякого трепету, що то моє рідне, я вже тут чужа. Навіть рідна домівка, моє подвір’я видається
Я з тих жінок, які чоловікові довіряють. Знаєте, в якийсь момент, коли вже весь манікюр обгризений, все солодке в хаті з’їдене, всі припущення допущені, а чоловіка ще нема з роботи, я вирішила з ним серйозно поговорити. (В ті роки мобільних не було, а телефонувати на роботу я не сміла)
Отож, я вирішали, що мої нерви не залізні і поговорила з чоловіком: – Мироне, – сказала я йому, – Ти знаєш, що я тебе дуже люблю і дуже
Коли я чоловікові заговорила про прийомну дитину, то він одразу почав мені казати, що невідомо-що з неї вийде, який він мені тільки випадків не приводив як доказ
– А все гени!, – казав він мені таким голосом, що мороз йшов по шкірі. Але ми були одружені вже п’ятнадцять років, а дитячого сміху в хаті не
Хоч мені й мама, і подруги, і діти говорили аби я забула за чоловіка, подякувала Богу і жила далі, але я просто хотіла його вернути додому і все
Я не розуміла, чому всі такі одностайні, що людину, яку я люблю і з якою тридцять років живу, я маю отак просто віддати якійсь жінці! Я ж скільки
Я прийшла свою доньку розуму повчити, а в результаті сиділа, рота роззявивши і слова не могла сказати проти. Як мені тепер зятя і доньку розсудити, я не знаю, бо історія така банальна, але ж життя одне
Я вважала, що моїй доньці Оксані дуже з чоловіком пощастило, бо Дмитро її любить, після роботи додому, а не в бар з друзями, у них синочок підростає і
Від цієї фрази я аж стрепенулася! Як? Це мені таке кажуть? Не може цього бути! Яка я вам «бабуся»? А далі включився мозок, накинув спогадів і реальності – так, я бабуся, он у мене й онук є, але ж, коли це все сталося? Я ж така ще молода
Ніколи не мріяла, все життя була реалісткою і ще й інших могла на кпини взяти, що забагато собі придумують. Бо життя у мене таке було, що хотілося прокинутися,

You cannot copy content of this page