Тільки, коли я поставила питання про розмін квартири, до них почало доходити, що бабуся не має їсти картоплю тричі в день!
Мені вже сімдесят шість років і про моє здоров’я ніхто не попіклується так, як попіклуюся про нього я сама. Хоч частину пенсії забирає квартплата, бо ж квартира трикімнатна,
Я поїхала назавжди, Павло сказав, що дитину не віддасть, а я й не прагнула забирати – їм добре разом. І відверто – я більше не цікавилася їхнім життям
Скільки я літератури перечитала аби впевнити себе в тому, що не мати материнського інстинкту – це нормально. Бувають і такі жінки. Ми живемо іншими речами, у нас інші
Коли ж почали мені на хвості приносити, що він до вчительки частить, то я не повірила Брешуть, такі-сякі, брешуть, бо заздрять, що він і господар добрий, і міру має в усьому. Але ж диму без вогню не буває
Спочатку думаєш, що треба просто перечекати. Як зливу. Так, блискає, гримить, сипле градом, але потім буде веселка… у нашому домі має бути веселка. Я спочатку так раділа, що
Коли у батька з’явилася інша жінка, він просто виставив нас із мамою з квартири. Мама нічого не могла вдіяти, адже це була його квартира, придбана до шлюбу. Нам довелося фактично піти у нікуди. Для мене то це взагалі був кінець світу, бо я завжди була татусевою донечкою
Я пам’ятаю, як мама плакала і просила дати їй час, адже їй нікуди дітися. Проте в очах батька я бачила відверту байдужість — він просто вказав на двері.
Додому йти мені не хочеться, бо мама вдома, а ситуація така, що я просто її не впізнаю. А ще мені приходиться за нею ввесь час все виправляти-переробляти аби донька і чоловік не побачили це все. Те, що вона забуває злити унітаз – то дурниці. Але вона забуває свою щелепу, а їсти поруч з нею навіть я не можу – справа не в чавканні, а в тому, що вона викладає на стіл те, що не може пережувати
Я просто її не впізнаю. Це не моя мама! Господи, я вважала її найдобрішою і найкращою жінкою в світі. Вона вміла пояснити мені всі уроки, навіть тоді, коли
То я отак стояла біля могили матері і не розуміла, коли ж моє безтурботне дитинство скінчилося? Я ж ще дитина, лиш десятий клас закінчую, а тут вже й по безтурботному життю
Знаєте, що відбувається, коли настає просто нестерпно? Ми перестаємо думати, що це припиниться. Час починає тягнутися просто безкінечно, одноманітно і аж тисне, навалюється всією вагою. Думаєш лише про
На весіллі у сина я була дуже сумна. Бачила, що гості переглядаються та шепочуться, мовляв, он як свекруху перекосило, ото буде щастя для невістки. Я справді дуже раділа, що діти люблять один одного, але не могла нічого з собою зробити
Думками я була на своєму весіллі. Ми теж були з Олексієм отакі щасливі, я була певна, що щастя триватиме вічно… Як же я помилялася. Не знала, що стану
Його дружина вже пригрозила, що жити без нього не буде і пропав мій Микола. Зате по ночах стали стукати в вікна! Я одразу зрозуміла до чого йде і не зімкнула очей до ранку, підперла двері столом і чекала, коли хоч трохи засіріє
Я їду на таксі до свого села, вдивляюся в будинки на вулиці, повз які колись бігла в сірому світанку, ховаючись від осуду. Тоді я думала, що кохання, воно,
Втовкмачила моя донька собі в голову, що стане мільйонеркою. Але робить вона для цього лиш мені в мінус, бо таке враження, що мільйонерка я, а не звичайна пенсіонерка.
Моїй доньці Лесьці вже сорок один рік, але від того ні розуміння життя, ні нічого. Все у неї наче нормально – виросла вона в достатку, не скажу, що
Я б і не прийняла її в друзі, якби вона ще й не написала мені: «Вітаю. Подруго дитинства. Моя найкраща, подруго дитинства! Відгукнися». Як не відповісти на такі лестощі?
У кожному класі є дуже гарна дівчинка, яка сидить на перші парті, усміхається вчителям і фактично за її гарні очі їй ставлять оцінки. Бо ж не поставиш ти

You cannot copy content of this page