nat

Ох… Мій чоловік був великим начальником, тому ми мали все в ті часи – найкращі путівки, перепустки в універмаги, товари по блату і найкраща освіта для нашої доньки.

Спочатку я завмерла перед вітриною лише на мить – щось яскраве кинулося в очі, мигонуло і ноги понесли мене далі. Я точно запам’ятала, що це був костюм якогось

Цю дівчинку поклали до нас у палату, коли я вже мала виписувалася зі своєю ногою. Така худесенька, лише очі великі, не дивно, що невдало впала, бо ж звідки

А Славко не виховував, він скоріше завжди робив Зої зауваження: – Ти не вмієш ділитися, – коли дитина не хотіла віддавати йому частину цукерки. – Ти не вмієш

Та й мої брати та сестри теж не видалися надто радими перейняти мамин досвід – двоє дітей максимум. Зараз за родинним столом всі й вміститися не можуть, треба

– Та, що я таке зробила, – питаю її, – Хлопець хороший, має добру роботу. Чого тобі ще треба? Ти в паспорт подивися, а тоді мені такі речі

Складаєш, складаєш, складаєш… Копійка до копійки, щоб було на чорний день. Далі купуєш на ті гроші щось гарне і все життя милуєшся, і вважаєш, що значить і ти

Я все Зої говорила, що вона його надто любить, надто ідеалізує, надто романтизує, надто довіряє. А Іван те все під ноги. Маленькій Софійці й двох не минуло, як

Подругу я свою з нареченим моїм познайомила майже перед весіллям. Звичайно, що не без задньої думки, бо вона була дочкою завбази, а нам якраз треба було купу продуктів,

Ситуація була завжди одною і тією ж впродовж цих років – я нишком прокрадалася до хати, роззувшись вже перед ганком, старалася аби жоден скрип мене не видав, але