Мама вирішила діяти через Артема, коли зрозуміла, що я на її умови не погоджусь. Мій чоловік добрий спокійний і жалісливий, він не розуміє чого я така категорична і не хочу забрати до нас свою стареньку і не надто здорову маму. Однак я твердо стою на своєму: маму люблю, шаную і готова допомагати, але на відстані телефонного дзвінка, не більше
Мама вирішила діяти через Артема, коли зрозуміла, що я на її умови не погоджусь. Мій чоловік добрий спокійний і жалісливий, він не розуміє чого я така категорична і
Коли Ольга заїхала на подвір’я новим авто, Маринці аж зле стало, те я добре бачила. Моя менша донька одразу склала два до двох і різко розвернувшись у мій бік випалила, що ніколи від мене такого не очікувала. Вибігла з мого двору зі сльозами на очах, а вже наступного дня повернулась і поклала на стіл якісь папери: “Ти кажеш, що любиш нас однаково. Тепер і побачимо. мамо
Коли Ольга заїхала на подвір’я новим авто, Маринці аж зле стало, те я добре бачила. Моя менша донька одразу склала два до двох і різко розвернувшись у мій
Мама говорить, а в мене від здивування обличчя видовжується. Тобто як це? Чого тільки зараз нагадала, а не тоді, як я купу грошей у все це вклала?
Два роки тому я повернулась із великого міста у дім своєї матері. Якось так співпало, що ніби як і поїхала подалі від щоденних тривог і безсонних ночей, рятувала
“Розлучила”, “тата у дітей забрала”, ой, що тільки у свою адресу я не чула за останні три роки. Ну чесно, невже люди і справді думають, що я пальцями клацнула і мій чоловік в одну мить з сім’ї пішов? але якщо на розмови сторонніх я можу не зважати, то позиція свекрухи моєї, а особливо її останні слова і дії, мені узагалі не зрозумілі
“Розлучила”, “тата у дітей забрала”, ой, що тільки у свою адресу я не чула за останні три роки. Ну чесно, невже люди і справді думають, що я пальцями
Вони коли поріг переступили, я вже тоді б мусила сказати все шо на душі лежало. Однак, заспокоїла себе, узяла в руки і вирішила не їхати на вогняному коні, а все ж хоча б познайомитись з тією, яка мала б мені за невістку бути. Сіли до столу, слово до слова, а в неї телефон задзвонив. Ну і з розмови я зрозуміла, що перше враження вірним було: сина треба рятувати і негайно
Вони коли поріг переступили, я вже тоді б мусила сказати все шо на душі лежало. Однак, заспокоїла себе, узяла в руки і вирішила не їхати на вогняному коні,
Мені про сватів наших ще на сватанні все стало зрозуміло. Хоч стіл нас гарний очікував і прийом душевний, але розмова не клеїлась. Я їм про весілля, а вони в усі очі дивляться: “Нащо ті гулянки? Марнотратство у чистому вигляді”. Ото відтоді і пішло у нас. А остання їхня заява, так узагалі вже ні у які ворота.
Мені про сватів наших ще на сватанні все стало зрозуміло. Хоч стіл нас гарний очікував і прийом душевний, але розмова не клеїлась. Я їм про весілля, а вони
— Донька машину придбала, – говорила гордо подругам у парку, – Каже, що лиш у неї така, подруги аж позеленіли від заздрощів. Ті слухали, посміхались, хитали головами і все запитували про неї саму. У кожної були якісь плани, кінечний результат, те заради чого вони от тут живуть і так важко працюють. Але не у Марини. Вона тут була “заради дітей”. А коли оте “заради” повинно скінчитись і де йому межа вона й сама не знала.
Практично 25 років свого життя Марина на заробітках була. Вдова із трьома дітьми, як ніхто знала, що на тарілочці їй ніхто і нічого не піднесе, усе сама, своїми
Одна Юстина Павлівна на світі залишилась, лиш тільки мій чоловік і був їй ріднею, хай і далекою. Поки ще при здоров’ї була, то до нас родичалась сяк-так, а вже як відчула, що до землі хилить, так ріднішої людини і не знайти. Коли злягла, так ми її у свій дім забрали, бо ж усі ми люде, як лишити живу душу у такому стані саму?
Одна Юстина Павлівна на світі залишилась, лиш тільки мій чоловік і був їй ріднею, хай і далекою. Поки ще при здоров’ї була, то до нас родичалась сяк-так, а
І знову телефон вібрує знайомою мелодією. Знаю ж хто то телефонує, навіть наміру не маю розмовляти із дітьми своїми. Ну, а що я нового почую: “Ви сорок років разом прожили, мамо, май совість”? Ображаються на мене обоє, за розум взятись просять. А може я й узялась за нього? Хай у 60, але таки порозумнішала нарешті.
І знову телефон вібрує знайомою мелодією. Знаю ж хто то телефонує, навіть наміру не маю розмовляти із дітьми своїми. Ну, а що я нового почую: “Ви сорок років
Ну знаєте, такого неймовірного нахабства і зверхності, я від сусідства із сином своїм не очікувала. Ми ж із невісткою п’ять років жили під одним дахом душа в душу, разом хазяйнували і ніколи не було між нами розбіжностей. Але відколи вони дім поруч придбали, то втратила я спокій
Ну знаєте, такого неймовірного нахабства і зверхності, я від сусідства із сином своїм не очікувала. Ми ж із невісткою п’ять років жили під одним дахом душа в душу,

You cannot copy content of this page