anna
— Вона тебе ще трішки, і до жебрацької торби доведе, – каже мені Давид, – Може й дитина вона тобі, але я зі сторони добре бачу, що у
Повернулась моя напарниця з України сама не своя. Бачу, що робота у неї з рук валиться, стала не уважною Оленка і все частіше очі на “мокрому місці”. Я
На п’ятому році заробітків я таки зважилась витратити гроші на дорогу і приїхати додому. Зустріла мене рідна хата холодними стінами і запахом нежилого приміщення. залишила торби, узяла гостинці
Якби мені оцей розум мій теперішній та тоді, як мій син у дім ту дівчину привів. На руках би носила, та до ніг кланялась. Та на той час
То що, вже й мені не думати про те, як далі жити, коли сина мого не стало? Чи я не людина з мріями і бажаннями власними? Відколи, скажіть
Як чую оте шаркання капцями поза спиною так аж млосно стає. А як клацне ще й вимикач, так мені вже аж око сіпається. Проходжу на кухню чайник поставити,
Тричі вже до тієї дівчини підходила. слова вже на кінчику язика висіли, але все наважуюсь сказати. Ото як подумаю, що на її місці могла би бути моя донька,
Я їхала і щиро раділа тому, що таки вигадала, як дітям своїм допомогти. Знаєте, те відчуття, коли придбав для ювіляра довгоочікуваний і дуже коштовний подарунок і очікуєш на
Сльози горохом, не сила й слова мовити. Всередині ще жевріла надія на те, що мій Макар на таке не здатен. Думала, що якщо не заради мене, нашого минулого,
Ну і от, знову я на всій вині. В принципі, нічого дивного, а з іншого боку – скільки ж можна. Цього разу мама незадоволена, бачте, їй “усього лиш”