anna

Коли дійшла черга свекрусі дарувати нам подарунок, та вийняла телефон і підійшла до нашого столу. Гості здивовано перезирались, бо ж ніхто не міг зрозуміти, що й до чого.

Скільки живу а такого я не бачила, чесно. Тоді я собі змовчала, думаю – здалось. Та от стала я до невісточки своєї придивлятись і аж зле мені зробилось.

На мене одразу усі погляди присутніх перемістились. Ще б пак, такий момент, а його зіпсувала. Андрій пошепки: “Вдома поговоримо, не зручно тут. Так не можна”. Ага, не можна?

Дивлюсь то на той папірець, то на Олега. Не знаю, чи сміятись, чи плакати, чи зробити із того рахунку літака і прямо при кавалерові запустити до неба. Але

— Рито Ігорівно, ми вже повертатимемось до себе, – кажу свекрусі, – Дуже дякую за все, що ви для нас зробили. Свято було прекрасним, ми навіть не сподівались

Я мусила б реагувати інакше, можливо, відстоювати своє, щось доводити і узявши руки в боки нікого в квартиру не пускати, але не могла. Ходить Валерій а за ним

Дуже вже я здивувалась коли сваха сказала, що нам потрібно серйозно поговорити. Ну так, я мала до неї розмову давно і вже мені не терпілось тій жінці висловити

Щойно у повітрі запахло наближенням свят, діти почали планувати, як то вони відзначатимуть ті дні цьогоріч. “Мамо, так виходить із роботою, що от прямо 2 тижні я не

Знаєте, мені здається, що моє життя завжди було розділене на “до” і “після”. Тільки от це “до” – це все, ким я могла б стати, а “після” –

Коли моя донька повідомила що сватам жити буквально ніде, я одразу сказала, аби кликала їх у наш дім. Мова була про певний період, доки знайдуть роботу і зберуть