anna

Авто мчало крізь ніч невідомо куди. Петро з усіх сил натискав педаль газу навіть не усвідомлюючи того. По щоках текли сльози. «Як далі жити? Як?» – волала душа.

— Я забороняю тобі донечко за нього заміж виходити. – заявила Олені матір, – А ти, – глянула грізно на майбутнього чоловіка дочки, – аби і на поріг

Місця собі не знаходжу від ревнощів. І ніби ніяких натяків на їхні відносини, але той його учинок для мене є показовим. Ну, не може мій чоловік отак учинити.

Напевно, я дуже відстала від життя – не тямлю нічого в сучасних звичаях. Образила невістку, довго не хотіла з нею спілкуватися після нашого візиту до неї, а зараз

Я виросла без матері. Коли її не стало, мені було лиш сім років, але на все життя я зрозуміла одне – хочеш бути щасливою, не будь занадто доброю

Стала ворогом для власного сина, адже прихистила онука. Ніколи б не подумала, що доживу до от такого. Ніколи не думала, що мені доведеться забирати свого онука від власного

Інна більше не могла на те все дивитись. Тут самій не добре, а поруч таке. Мусила у персоналу до іншої палати проситись. Те, як доглядали бабцю її діти

По приїзді Петро зі сватами принципово не розмовляв:« І, як ви доньку виховали? Мені соромно за вас. Навіть розмовляти, свате з вами не хочеться». І якби ж лиш

Лиш пізньої ночі здивована сусідка зверне увагу що бабця досі сидить біля тину. Підійшла і дар мови втратила. Не дай Боже нікому до такого дожити. Старенька Ната нетерпляче